«Тернопільські театральні вечори» — це перший професійний театр, створений з ініціативи Леся Курбаса восени 1915 року в окупованому військами російської армії Тернополі. За спогадами Теофіла Демчука, Курбас з’явився в місті на початку вересня 1915 року, «швидко зібрав акторів театру “Руської бесіди”, яких захопила війна у містечку Борщеві на Тернопільщині, і за допомогою студента Львівського університету Володимира Наливайка зорганізував театр, відомий в історії під назвою “Тернопільські театральні вечори”». До колективу увійшли професійні актори Микола Бенцаль, Теодозія Бенцалева, Філомена Лопатинська, Ганна Юрчакова, а також аматори Януарій Бортник, Володимир Калин, Теофіль Демчук, Ольга Волинець та ін.
Свою діяльність театр розпочав «Наталкою Полтавкою», яку зіграли 18 жовтня 1915 року в приміщенні кінотеатру «Світязь». Далі показували «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Пошились у дурні» М. Кропивницького, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та «Циганку Азу» М. Старицького — тобто загалом звичний для солдатів-українців, колишніх селян, репертуар. Окреме місце в афіші «Тернопільських театральних вечорів» посіла модерністська п’єса В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвіль», поставлена Лесем Курбасом 1916 року.
Свої вистави театр показував 4–6 разів на тиждень у приміщенні кінотеатрів «Світязь» та «Поділля», а з грудня 1915 року в залі Міщанського братства. Відповідно до вимог військового часу, адміністрація щоразу мусила отримувати окремий дозвіл на виступ, а театральні квитки вважалися перепустками для цивільних громадян, що поверталися додому.
За час керівництва «Тернопільськими театральними вечорами» Лесь Курбас зарекомендував себе не лише як майстерний режисер і актор, а й як вправний організатор, талановитий хормейстер, балетмейстер, художник-декоратор. Чимало уваги він приділяв роботі з акторською молоддю, завдяки чому істотно розвинулося мистецьке обдарування Володимира Калина, Фавста Лопатинського, Миколи Бенцаля. Саме Бенцаль після від’їзду Курбаса до Києва очолив «Тернопільські театральні вечори», що продовжували свої виступи у 1916–1917 рр.
Другий період діяльності цього колективу позначився виразною національно-патріотичною спрямованістю. Як режисер М. Бенцаль віддавав перевагу українській класиці («Невольник» за Т. Шевченком, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Безталанна», «Бондарівна», «Наймичка» І. Карпенка-Карого, «Лимерівна» Панаса Мирного та ін.). У 1916 році трупа поповнилася новими членами, серед яких були провідний актор-комік Іван Рубчак і початківець Мар’ян Крушельницький. 1917 року у виступах «Тернопільських театральних вечорів» брала участь популярна акторка Софія Стадникова.
Від жовтня 1915 до кінця серпня 1917 року «Тернопільські театральні вечори» загалом показали близько 320 вистав. Цей колектив, учасниками якого в різні часи було понад 50 акторів, крім вистав, ініціював і проводив вечори вшанування пам’яті Тараса Шевченка й Івана Франка, інші культурно-мистецькі заходи. Саме тут Лесь Курбас закладав підвалини своєї педагогічної системи, завдяки чому «Тернопільські театральні вечори» стали творчим стартом для молодих виконавців — згодом акторів «Молодого театру», «Березолю» та інших театрів.
