Як зазначає Ірина Волицька, «два роки (1912–1914), проведені Лесем Курбасом у мандрівному театрі “Руської бесіди”, яким керував у той час режисер Йосип Стадник, стали плідною школою його професійної майстерності». Саме «Руську бесіду» можна назвати театром, де Лесь Курбас народився в буквальному сенсі слова. Його батьками були артисти цього колективу Степан Курбас (псевдо — Янович) і Ванда Тейхер (Яновичева). Первісток Олександр-Зенон з’явився на світ під час гастролей у Самборі.
Перший професійний український галицький театр було створено у Львові в 1864 році при громадському об’єднанні «Руська бесіда», Його організаторами виступили суспільно-політичні та культурні діячі Юліан Лаврівський і Омелян Бачинський. Урочисте відкриття відбулося 29 березня 1864 року: у Львові грали виставу «Маруся» за повістю Г. Квітки-Основ’яненка.
Після перших успішних львівських виступів трупа гастролювала містами й містечками Галичини та Буковини; її репертуар складався з української драматургії та західноєвропейської класики. На діяльність «Руської бесіди» негативно вплинуло ідейне протистояння двох угрупувань галицької інтелігенції: народовців і москвофілів. Саме воно призвело до тимчасового занепаду «Руського народного театру» (під такою назвою цей колектив згадується найчастіше). Певний час у Галичині існувало дві українські трупи з різним ідейним спрямуванням — однією керував Омелян Бачинський, іншою — Антон Моленцький.
У 1874–1880 рр. театр очолює Теофілія Романович. До трупи входять Марія Романович, Іван Гриневецький, Антін Людкевич та ін. 1875 року на запрошення очільниці до театру приєднується режисер і провідний актор Марко Кропивницький, який значно підносить рівень галицької сценічної культури. На початку 1880-х репертуар театру суттєво розширився за рахунок історичної драматургії, п’єс музичного жанру. Наступні художні керівники (Іван Біберович та Іван Гриневецький) намагалися збагатити репертуар творами українських драматургів, зокрема М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого. Провідні тогочасні актори «Руської бесіди» — Кость Підвисоцький, Степан Янович, Степан Стефурак та ін.
Значну увагу проблемам та перспективам розвитку театру в Галичині в 1890–1900-ті роки приділяє Іван Франко. У «Руській бесіді» ставляться його п’єси — зокрема 1893 року тут уперше поставили драму «Украдене щастя». Помітні зрушення в діяльності театру настали на початку 1900-х років, зі вступом до трупи нового покоління режисерів та акторів: Йосипа Стадника, Івана й Катерини Рубчаків, Амвросія Нижанківського, Філомени Лопатинської та ін. Помітною віхою в діяльності українського галицького театру стало керівництво Миколи Садовського та галицький гастрольний тур Марії Заньковецької (1905–1906).
У 1906–1913 роках трупу очолював Йосип Стадник, який прагнув активізувати діяльність театру за рахунок популярних сценічних творів: тут ідуть українська та зарубіжна класика, п’єси А. Чехова, М. Горького, Л. Толстого, широко представлені музичні вистави. До трупи вступають молоді актори Амвросій Бучма, Лесь Курбас, Семен Семдор, Софія Стадникова, Гнат Юра, Василь Юрчак.
Дебютними ролями Леся Курбаса на сцені «Руської бесіди» стали Гірей та Потап із драм М. Старицького «Маруся Богуславка» та «Ой, не ходи, Грицю…». 1913 року Курбас зіграв роль Михайла Гурмана в «Украденому щасті» — поновлений, нецензурований варіант вистави показали під час урочистого відзначення 50-літнього ювілею театру. Серед зарубіжної драматургії помітними у виконанні Леся Курбаса стали ролі Миколи («Осіння буря» І. Войновича) та лікаря Астрова («Дядя Ваня» А. Чехова). Найбільш резонансними виявилися його виступи в новітніх українських драмах: «Сонце Руїни» В. Пачовського (гетьман Петро Дорошенко) і «Чорна Пантера і Білий Медвідь» В. Винниченка (Корній).
З початком Першої світової війни театр «Руська бесіда» потрапив у зону бойових дій і мусив закритись, оскільки трупу роз’єднала лінія фронту. Актори розпорошилися по різних театральних колективах, деякі приєдналися до створеного Лесем Курбасом нового театру «Тернопільські театральні вечори». Згодом частина артистів увійшла до трупи під назвою «Українська бесіда», що діяла у Львові до 1924 року.
