Наприкінці червня 1920 року група молодих акторів на чолі з Лесем Курбасом вирушила в південно-західному напрямку від Києва. Про цей похід як про початок діяльності нового Київського драматичного театру (скорочено Кийдрамте) Курбас згадував: «Наш гурток, який працював у період перебування радянської влади у Києві (у ньому було 15-16 акторів), вирішив перебратися по той бік фронту до червоних військ. Як вирішили, так і зробили. Найближчим прифронтовим пунктом була Біла Церква. З величезними труднощами ми приїхали в Білу Церкву, але тут польське командування не дозволило нам грати. Як можна, фронт так близько! Ні… Ні… Ні!… Ми опинились в тяжкому становищі. Перебратися на той бік фронту не було ніякої надії. Але ось, цілком несподівано, на другий чи на третій день прийшла в Білу Церкву 45-а дивізія, яка не застала в місті жодного поляка. В той же день ми дали першу виставу, на якій було кілька червоноармійців і командний склад 45-ї дивізії».
У Білій Церкві трупа, до якої входили дружина Курбаса Валентина Чистякова та його мати Ванда Яновичева, режисер і актор Василь Василько з дружиною Любов’ю Гаккебуш, актори Данило Антонович, Леонід Болобан, Гнат Ігнатович, Володимир Калин, Лесь Липківський, Фавст Лопатинський, Рита Нещадименко, Леонід Предславич, Антоніна Смерека та інші, опинилася в двадцятих числах червня. Перебуваючи на прифронтовій території, театр потрапив у підпорядкування політвідділу 12-ї армії і вважався культурним загоном бійців. Лесь Курбас присягнув прапору дивізії й очолив театральні курси при Політосвіті, що стали «своєрідною театральною студією, де актори Кийдрамте вели спеціальні заняття з гриму, художнього слова, пластики».
Кийдрамте розпочав виступи на скромній сцені літнього театру, де зіграли «Мірандоліну», «Анжело — тиран Падуанський», середньовічний фарс «Адвокат Патлен», а також поновлені вистави з репертуару Молодого театру — «Чорна Пантера і Білий Медвідь» та «Гріх». Показували також водевіль М. Кропивницького «Пошились у дурні», репетирували «Панну Мару» В. Винниченка, взялися за відновлення «Вертепу» і «Царя Едіпа».
20 серпня 1920 року вже у приміщенні театру «Палас» уперше на українській сцені було зіграно Шекспірового «Макбета» (роль Макбета виконав Л. Курбас). Саме в Білій Церкві підготували спрощену, пристосовану до технічно неоснащеної сцени другу редакцію вистави «Гайдамаки» за Т. Шевченком.
Наприкінці літа 1920 року Кийдрамте слідом за військовими частинами переміщується до Умані, де вже 31 серпня показує виставу для червоноармійців. В Умані колектив пропрацював до квітня 1921 року, і за цей час довкола нього утворився гурток театральних любителів, що став основою кількох студій при театрі. Серед учасників однієї зі студій був і майбутній поет Микола Бажан. Найпопулярнішими виставами уманського періоду Кийдрамте стали «Гайдамаки», «Макбет», «Чорна Пантера і Білий Медвідь». У довколишніх селах грали «Пошились у дурні», «Панну Мару», «Гріх», «Невольника», а в парку «Софіївка» — виставу М. Гоголя «Ревізор».
Хоча перебування Кийдрамте в Умані позначилося значним суспільним резонансом і припливом нових творчих сил (у виставах брав участь поет Михайль Семенко, а чимало студійців згодом стало акторами театру «Березіль»), Лесь Курбас докладав чималих зусиль, аби отримати статус державного театру й переїхати до тогочасної столиці — Харкова.
Влітку 1921 року, після невдалої спроби осісти в Харкові, Кийдрамте знову повертається до Білої Церкви, звідки восени того ж року остаточно виїжджає до Києва.
