Стосунки Леся Курбаса з Першим державним драматичним театром Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка складалися непросто: з одного боку, тут він поставив «Гайдамаків» одну зі своїх найкращих вистав), а з іншого — саме цей театр поглинув його дітище — Молодий театр.
Восени 1918 року, після реорганізації Українського національного театру в Києві, урядовим рішенням було створено Державний драматичний театр (ДДТ) під мистецьким керівництвом Олександра Загарова. Театр відкрився 28 листопада 1918 року в приміщенні на вулиці Мерінгівській (тепер Заньковецької, будівля не збереглася) першовтіленням драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки (режисер Б. Крживецький, художник М. Михайлов, костюми — М. Кітчнер, музика Б. Яновського).
До трупи ДДТ увійшли Ганна Борисоглібська, Любов Гаккебуш, Наталія Дорошенко, Антоніна Залевська Іван Замичковський, Прохор Коваленко, Федір Левицький, Іван Мар’яненко та ін. У репертуарі були переважно п’єси світової класики та модерної української драматургії: «Тартюф» Мольєра, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Ткачі» і «Візник Геншель» Г. Гауптмана, «Примари» Г. Ібсена, «Між двох сил» В. Винниченка.
ДДТ проіснував лише кілька місяців, а навесні 1919 року нова влада його реорганізувала, перейменувала на Перший державний драматичний театр Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка й об’єднала з Молодим театром. Цей колектив розпочав виступи у колишньому театрі Бергоньє, який став називатися театром ім. Т. Г. Шевченка (нині Національний театр російської драми ім. Лесі Українки). Головним режисером призначили Олександра Загарова, а комісаром (директором) — Івана Мар’яненка. Формально входив до його складу і Лесь Курбас.
На початку 1920 року в репертуарі театру ім. Т. Г. Шевченка з’явився «Ревізор» М. Гоголя (реж. О. Загаров), що став вельми успішним завдяки участі в спектаклі Леся Курбаса, який феєрично виконав роль Хлестакова. Як згадував Йосип Гірняк, тут «кожний образ, кожна мізансцена, кожний жест і трюк були плодами цілих акторських поколінь. Постановник переніс їх на українську сцену з великим знанням, мистецьким смаком і тактом».
Спільна праця Леся Курбаса і Олександра Загарова завершилася справжнім шедевром української сцени — прем’єрою «Гайдамаків» за Т. Г. Шевченком на сцені Міської опери (нині Національна опера України) 10 березня 1920 року. Поставлений об’єднаною київською трупою спектакль-алегорія став легендарним завдяки метафорично-символічному режисерському рішенню Курбаса, симфонізмові візуально-акустичного ряду та винятковій акторській грі. Ця робота Леся Курбаса довгий час залишались одним із найвідоміших спектаклів українського театру.
1921 року афіша театру ім. Т. Шевченка поповнилася виставами «Вечір творів Лесі Українки», «Камінний господар» Лесі Українки та інсценізаціями поем Т. Шевченка «Іван Гус», «Тополя» й «Сотник» у режисурі О. Загарова, але вже влітку того ж року внаслідок від’їзду режисера театр опинився без керівника і його очолила колегія під головуванням Дмитра Ровинського. Восени до театру знову приєднався Лесь Курбас та його сподвижники.
Через украй скрутне матеріальне становище з початку 1922 року театр ім. Т. Г. Шевченка гастролює Україною, тоді як Лесь Курбас залишається в Києві й системно працює над створенням Мистецького об’єднання «Березіль».
З сезону 1927–28 рр. і донині театр ім. Т. Г. Шевченка постійно працює у м. Дніпропетровську (нині Дніпро). Вистави на його сцені ставили режисери Володимир Божко, Анатолій Канцедайло, Данило Лазуренко, Олексій Смирнов, Раїса Степаненко, Ігор Терентьєв, Михайло Тінський, Іван Юхименко та ін. До складу трупи входило чимало талановитих акторів, серед яких Людмила Бондаренко, Віктор Гунькін, Лідія Кушкова, Григорій Маринич, Ірина Медяник, Антін Хорошун, Зінаїда Хрукалова та ін. У грудні 2018 року з нагоди сторіччя заснування театрові надано статус національного.
