До свого київського театру (першого стаціонарного українського театру) Микола Карпович Садовський (Тобілевич) запросив Леся Курбаса восени 1915 року, але Курбас із матір’ю прибули до Києва лише 28 березня 1916 року. Молодий галицький актор мав замінити попереднього прем’єра театру Івана Мар’яненка. За рік перебування у трупі Садовського Курбас устиг зіграти тринадцять ролей — переважно з класичного українського репертуару. Крім того, він виконав ролі Збігнєва («Мазепа» Ю. Словацького) і Хлєстакова («Ревізор» М. Гоголя), а також зіграв у нових українських п’єсах В. Винниченка (Антось із «Брехні») і С. Черкасенка (Вагнер і Роман). Участь Курбаса в театрі Миколи Садовського допомогла його власникові підтримати художній рівень колективу й тематичну та жанрову різноспрямованість репертуару.
Свою приватну антрепризу Микола Садовський заснував у 1906 році. Після гастролей Україною його театр став стаціонарним і розпочав свій перший київський сезон у приміщенні Троїцького народного дому восени 1907 року. До складу трупи увійшли провідні актори: Ганна Борисоглібська, Іван Загорський, Марія Заньковецька, Федір Левицький, Іван Мар’яненко, Северин Паньківський, Олена Петляш, Ольга Полянська та ін. Режисерами-постановниками у різний час були Микола Садовський, Марія Старицька, Федір Левицький, Іван Мар’яненко, Йосип Стадник. Сценічне й музичне оформлення вистав забезпечували художники Іван Бурячок та Василь Кричевський, музичний супровід — композитори й хормейстери Василь Верховинець, Олександр Кошиць, Густав Єлінек, Микола Лисенко та Кирило Стеценко.
Засадничими принципами діяльності театру стали продовження найкращих традицій українського сценічного мистецтва ХІХ ст. і постійне оновлення репертуару. Критики зауважували ансамблевість акторського виконання, високий художній рівень музично-декораційного оформлення вистав. Репертуар постійно розширювався — передовсім за рахунок нової української драматургії, російської класики, зарубіжних п’єс. Саме Садовський одним із перших поставив українською мовою комедію М. Гоголя «Ревізор» (1907). Далі на сцені театру з’явилися інші п’єси М. Гоголя, А. Чехова, О. Островського. У репертуарі колективу була широко представлена європейська драматургія («Надія» Г. Геєрманса, «Забавки» А. Шніцлера, «Стара шахта» М. Делла Граціє), ставилися твори польських (Б. Горчинського, Ю. Словацького, Л. Риделя, Г. Запольської) і єврейських драматургів. Принциповим і сміливим кроком Садовського стала постановка п’єс В. Винниченка («Брехня», «Молода кров», «Натусь»), С. Черкасенка («Земля», «Газетна помилка», «Казка старого млина»), драматичних етюдів О. Олеся. У 1914 році тут уперше поставили драму Лесі Українки «Камінний господар». У театрі Садовського йшли також музичні спектаклі: «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка» й «Енеїда» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Сільська честь» П. Масканьї, «Продана наречена» Б. Сметани, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Галька» С. Монюшка.
В останній період діяльності театру (1916–1919 рр.) його склад значно омолодився за рахунок нових акторів, серед яких був і Лесь Курбас, що виступав тут до весни 1917 року. У трупі Садовського він познайомився з представниками мистецької богеми, організував студію «Молодого театру», учасниками якої були актори театру Садовського, учні музично-драматичної школи Миколи Лисенка, театральні аматори.
Останні київські сезони 1917–1918 років цей колектив працював у приміщенні Другого міського театру, а в 1919 році Микола Садовський разом із частиною акторів залишив Київ. Трупа виступала у Вінниці, Кам’янці-Подільському, інших містах, отримала статус Державного театру УНР, а в 1920 році припинила своє існування.