(17.05.1904 – 16.02.1973)
Михайло Верхацький – український режисер і педагог, театральний діяч.
Після переїзду Державного драматичного театру «Березіль» до Харкова, Михайло Верхацький був зарахований до Режисерської лабораторії (останній, четвертий її набір, разом з молодшою генерацією березільських режисерів Б. Балабаном, В. Вороновим, Л. Дубовиком, В. Скляренком). Завершилося його навчання 1930 року, проте до роботи Режштабу він долучився значно раніше. Верхацький був обраний секретарем Режисерського штабу, вів протоколи та документацію.
З початку другого харківського сезону «Березоля» весь колектив Режисерського штабу був залучений до підготовки ювілейної вистави на відзначення 10-річчя революції 1917 року під назвою «Жовтневий огляд». Керівником постановки був Лесь Курбас, а режисерами окремих сцен він призначив молодь: Б. Балабана, М. Верхацького, Б. Дробинського, К. Діхтяренка, Л. Дубовика, В. Скляренка, X. Шмаїна. Авторами текстів «Жовтневого огляду» були М. Хвильовий, М. Куліш, М. Йогансен, Ю. Смолич, О. Вишня і О. Копиленко.
На початку 1930 року взявши до постановки п’єсу І. Микитенка «Диктатура», Лесь Курбас призначив режисером-лаборантом Михайла Верхацького. Окрім того, молодий режисер був також секретарем мистецького керівника і ретельно занотовував увесь складний процес роботи над виставою. З пласкої п’єси-агітки драматурга-ВУСППівця Курбас сотворив грандіозне музичне видовище, прообраз національної опери.
Приміром, за описом Верхацького, як було вирішено епізод бенкету куркулів: Спочатку один із вузьких сценічних планшетів перетворювався на стіл, уставлений гігантськими напоями та наїдками. Поступово, по мірі сп’яніння персонажів, статична декорація починала свій рух. Головний сенс полягав у відтворенні стану куркулів, які вважають себе хазяями життя, стверджуючи це у галасливому п’яному співі. У кульмінаційний момент надсадного горлання пісні «Ревіла буря…» планшети теж пускалися берега.
«Кожен з учасників сцени стояв однією ногою на четвертому планшеті, другою – на п’ятому. І раптом лівий край четвертого планшета піднімався, а правий опускався, у п’ятого планшета – навпаки, так що обидва вони утворювали надто похилу літеру “Х”. Планшети під час співу то піднімалися, то опускалися» [М. Верхацький]. Шалене бенкетування робило п’яних куркулів схожими на піратів на вітрильнику в розбурханому морі.
В середині вересня 1931 року театр «Березіль» сповістили, що він має підготувати святкове видовище з нагоди пуску індустріального гіганта – Харківського тракторобудівного заводу. І вже за два тижні відбулася прем’єра вистави «Народження Велетня. (Тракторобуд)», зробленої методом колективного дійства. Її підготували молоді режисери Борис Балабан, Михайло Верхацький, В. Веселов, Н. Вольтовська, Кузьма Діхтяренко, Леонтій Дубовик, Ф. Іщенко, Володимир Скляренко під мистецьким проводом Леся Курбаса.
Як актор Михайло Верхацький грав невеликі ролі у виставах «Березоля» пізнього харківського періоду:
- «Мікадо» за А. Саллівеном, реж. В. Інкіжинов (1927)
- «Товариш Женщина», текст та постановка творчого колективу, був також співрежисером вистави (1931)
- «Загибель ескадри» О. Корнійчука, реж. Б. Тягно (1933)
- «Бастилія Божої Матері» І. Микитенка, реж. Л. Дубовик (1934)
Влітку 1931 року, під час гастролей «Березоля» у Грузії, було вирішено наступного сезону взяти до постановки п’єсу грузинського драматурга Шалви Дадіані «Тетнулд» з життя гірської народності сванів. Щоб познайомитись з побутом цього кавказького району, мистецький керівник Лесь Курбас організував і очолив дослідну експедицію, що складалась з художника В. Меллера, режисера В. Скляренка і секретаря режисерського штабу М. Верхацького.
Михайло Верхацький протягом 1932 – 1935 років активно співпрацював з Першим державним театром для дітей (Харків) разом з іншими березільцями Ф. Лопатинським, Г. Ігнатовичем, В. Скляренком, І. Кригою.
Підсумовуючи набутий практичний досвід, Михайло Верхацький написав чимало театрознавчих праць, присвячених історії українського театру, режисерській та акторській майстерності, знаковим постатям національної сцени. Його подальша педагогічна діяльність базувалася на березільській системі підготовки акторів та режисерів, розробленій і впровадженій Лесем Курбасом.