Василько (Миляєв) Василь

(7.04.1893 – 18.03.1972)

Василь Василько – актор і режисер, театрознавець і театральний педагог.

1912 року Василь Миляєв вступив статистом і хористом до Першого стаціонарного театру М. Садовського. У трупі він отримав прізвисько «Вася-фотограф» за бажання фіксувати усі моменти сценічного життя на плівку. Зокрема, він першим став фіксувати сцени з вистав з глядацької зали, на відміну від традиційних на той час світлин з фотосалону.

Як актор Василь Василько плідно працював у Молодому театрі Леся Курбаса. Кращі з його ролей цього періоду — Запорожець у «Різдвяному вертепі»; Водяник, стихійний дух у «Затопленому дзвоні» Г. Гауптмана; граф Коттвальд у виставі «Горе брехунові» Ф. Грільпарцера.

З Курбасом у складі групи акторів Молодого театру Василько перейшов спочатку до об’єднаної трупи театру Т. Шевченка, потім – до мандрівного театру КийДрамТе. Там він грав у обох Курбасових постановках легендарних «Гайдамаків» Шевченка (1920): сліпого кобзаря та полковника конфедератів.

З 1920 року Василько розпочинає свою режисерську діяльність. Найбільш творчо вдалою у цей період була його постановка «Мірандоліни» К. Гольдоні у КийДрамТе.

У Мистецьке Об’єднання «Березіль» вступив з початку його роботи. З січня 1923 року очолював Музейну комісію МОБу. З моменту відкриття у МОБі Режисерської лабораторії у березні 1923 року, Василь Василько студіює у ній, а з 1925 року стає учасником Режштабу. 

Прем’єрна постановка Василя Василька у МОБі — вистава «За двома зайцями» за М. Старицьким — відбулася 25 лютого 1925 року. Режисер-початківець описував свої переживання у щоденнику: про свій стан, про те, що не може знайти поради; що режштаб був проти нього, а політком злякався й надіслав телеграму Курбасові, щоб брав на себе відповідальність. Пізніше Василько з радістю писав у своїх щоденниках про те, що сказав Курбас, переглянувши виставу «За двома зайцями»: «Є деталі, про які можна посперечатись, але в цілому хороший, яскравий, з кров’ю спектакль. Приємно дивитися і публіка сприймає теж дуже добре».

Для Василя Василька це стало справжнім визнанням: «Це для мене найбільше визнання, нарешті і Курбас визнав мою роботу. Приємно і дає сили надалі робити».

Після виходу з МОБу Василь Василько ставив різні версії «За двома зайцями» протягом 1926-1929 років ще тричі, у театрах Одеси і Харкова, зробивши п’єсу Старицького лідером серед сценічних інтерпретацій української класики 1920-х років.

Василь Василько тривалий час очолював Одеський український музично-драматичний театр, який з 1995 року носить його ім’я.

З «чулана Василька», де зберігалася зібрана колекція, і постав Театральний музей. Понад 800 світлин і негативів, зроблених Васильком, лягли в основу фондової колекції.