(18.04.1903 – 26.01.1976)
Надія Титаренко — провідна актриса театру «Березіль».
«В «Березолі» гарною зовнішністю, привабливою жіночністю, поетичністю відзначалася актриса Надія Титаренко» (Роман Черкашин).
До трупи керованого Лесем Курбасом мандрівного театру КийДрамТе Надія Титаренко вступає у Білій Церкві 1921 році під час гастролей театру.
У Мистецькому об’єднанні «Березіль» молода актриса працює з моменту його заснування. Вона — актриса Першої майстерні, дебютує у виставі «Жовтень» 7 жовтня 1922 року.
Після вдалого дебюту Надія Титаренко багато грає. Спочатку це невеликі ролі в програмному репертуарі «Березоля»:
- Робітниця у виставі «Рур» (1923)
- Жінка робітника у «Газі» Г. Кайзера (1923)
- Сестра-жалібниця у «Джіммі Гіґґінсі» за Е. Сінклером (1923)
- Одне зі «слів поета» у легендарних шевченкових «Гайдамаках» (1924)
Все це були спектаклі, поставлені Лесем Курбасом.
Гру актриси-початківиці Надії Титаренко у ролі Жінки Робітника, що загинув на заводі внаслідок вибуху газу, високо поцінували і глядачі, і колеги-актори. Молода героїня розкривала драму втрати коханого у цілій гамі бурхливих реакцій. Надія Титаренко вражала довершеністю своєї майже ідеальної краси, гармонією жесту і слова. Вона була «наче прекрасна скульптура, яка щойно ожила. Актриса досконало володіла своїм тілом. Рух народжував слово, а слово – рух з абсолютною логікою поведінки» (Є. Стрєлкова). Її перша поява на сцені виглядала дуже експресивною. Спочатку глядачі чули «розпачливий голос… Це вже не зойк матері, а квиління молодої дружини. Вона кидається до стовпа, спіраллю звивається навколо нього, зсувається. Б’ється у відчаї, ця красива, у повному розквіті сил жінка, з обіймів якої вирвали її коханого. Це не крик, а переливи емоцій. Пластично-динамічні рухи її тіла, скорбота у вимові слів допомогли артистці створити повнокровний образ» (І. Крига).
З 1924 року Курбас надає сцену «Березоля» для самостійних постановок своїм учням – талановитим молодим випускникам режисерсько лабораторії. Вони активно залучають Надію Титаренко до своїх постановок, тож вона грає такі ролі:
- Галю – «За двома зайцями» у В. Василька (1925)
- Конрада, сина барона Д’Апремона — «Жакерія» у Б. Тягна (1925)
- Наймичку Мотроньку — «Комуна в степах» у П. Берези-Кудрицького (1925)
- Аристократку та «Танок Смерті» у виставі «Шпана» в Я. Бортника (1926)
У 1927 році на запрошення Курбаса до Харкова приїздить режисер В. Інкіжинов, учень В. Мейєрхольда. Його постановка на березільській сцені оперети «Мікадо» відзначалася яскравою театральністю. У головній ролі – красуні гейші Юм-Юм –виступила Надія Титаренко. Грим, костюм, незвичний східний колорит — все це тільки підкреслило природну вроду і грацію актриси. У пригоді став і приємний голос, і вміння співати. Юм-Юм стала візитною карткою, безсумнівним успіхом актриси.
Кращі ролі Надії Титаренко харківського періоду роботи «Березоля»:
- Зося у виставі «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого, реж. Ф. Лопатинський, (1927)
- Іва у виставі «Яблуневий полон» І. Дніпровського, реж. Я. Бортник (1927)
- Рина Мазайло у виставі «Мина Мазайло» М. Куліша, реж. Лесь Курбас (1929)
- Параска, дружина Мусія Копистки у виставі «97» М. Куліша, реж. Л. Дубовик (1930)
У «Березолі» одна з жіночих гримувальних кімнат вважалася «гримеркою кращих актрис». Власницями її були четверо: Валентина Чистякова, Наталя Ужвій, Надія Титаренко і Леся Даценко.
Новий 1929 рік «Березіль» зустрічав веселим ревю «Алло, на хвилі 477!» (на цій радіохвилі транслювалися міські новини Харкова). Одним з режисерів цієї динамічної дотепної вистави був молодий режисер, вчорашній режлаборант Володимир Скляренко. Він виступав у спектаклі також як актор, деякі сцени з Надією Титаренко вони грали разом. Можливо, саме захоплива спільна робота зблизила молодих людей, і через деякий час вони поєднали свої долі. Надії задля цього довелося розлучитися — її першим чоловіком був Гнат Ігнатович, також березільський актор і режисер.