(18.04.1903 – 26.01.1976)
Борис Тягно – режисер березільської школи, театральний педагог.
Борис Тягно прийшов до новоствореного Мистецького Об’єднання «Березіль» на останньому курсі Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Він був зарахований до Першої майстерні, де у квітні 1923 року дебютував як актор роллю І робітника у виставі «Газ» Г. Кайзера в постановці Леся Курбаса.
Проте Бориса Тягна більше приваблювала режисура, тому ми бачимо його вже у другому наборі Режисерської лабораторії. Серед режисерів-лаборантів Борис Тягно був наймолодшим – йому було всього 19 років, але він дуже швидко дебютував на МОБівській сцені власною виставою. У 1924 році Лесь Курбас доручив Тягнові постановку публіцистичної п’єси «Протигази» С. Третьякова, залишаючи за собою загальне художнє керівництво. А вже наприкінці того ж року Борис Тягно отримує повністю самостійну постановку «Секретар профспілки» за Л. Скоттом.
Працюючи у «Березолі», Борис Тягно здійснив постановки різнопланових вистав, а саме:
- «Протигази» С. Третякова, керівник постановки Лесь Курбас (1924)
- «Секретар профспілки» за Л. Скоттом (1924)
- «Жакерія» за П. Меріме (1925)
- «Король бавиться» за В. Гюго (1927)
- «Жовтневий огляд», текст та постановка творчого колективу, художній керівник Лесь Курбас (1927)
- «Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова (1928)
- «Загибель ескадри» О. Корнійчука (1933)
- «Платон Кречет» О. Корнійчука (1935)
Окрім цих самостійних вистав Борис Тягно працював як режисер-лаборант у Леся Курбаса на постановці «Напередодні (1905 рік)» за О. Поповським, 1925 року.
Саме за сценічну конструкцію до вистави Бориса Тягна «Секретар профспілки» головний художник МОБу Вадим Меллер отримав золоту медаль Міжнародної виставки декоративного мистецтва в Парижі. У листопаді 1925 року Комітет виставки офіційно сповістив дирекцію МОБу про цю високу нагороду. Золоту медаль Паризької виставки березільці вважали нагородою всього колективу та пишалися нею.
Борис Тягно у своєму есеї «Людиною він був у всьому» згадує період навчання й співпраці з Лесем Курбасом:
«Колишні мої вчителі навчали мене лише виконувати окремі ролі, а Лесь Курбас вчив самостійно мислити у творчій роботі.
Під час обговорення наслідків сезону 1924 року між мною і Курбасом відбулася така розмова.
Я: Олександре Степановичу, в “Джіммі” я нарахував близько двадцяти драматичних жанрів. Як ви об’єднували їх, за яким принципом? Адже трагічні епізоди Джiммi заперечують блакитні фігури Вільсона і Георга V.
Л. Курбас: Ми це робили за традиційним прийомом кіномонтажу. Монтаж дуже гнучкий і сучасний прийом.
Я: Хто чи що визначило у виставі домінанту сприймання вистави глядачами?
Л. Курбас: Талант Амвросія Бучми».
Під час роботи у Мистецькому Об’єднанні «Березіль» Борис Тягно став наймолодшим викладачем Київського Муздраміну ім. Миколи Лисенка. Двадцятирічний актор та режисер-початківець викладав акторську майстерність та режисуру. У Харкові Борис Тягно був одним з провідних педагогів у Студії театру «Березіль».
Безпрецедентний випадок – на вимоги Леся Курбаса та Режисерського штабу Борис Тягно п’ять разів переробляв концепцію вистави «Жакерія», шукаючи відповіді на Курбасове запитання: «Яку точно функцію нестиме акторський ансамбль у вашій виставі? Доки ви не знаєте, чого хочете добитись від актора, доки не відчуєте потреби розкривати драму насамперед через акторський образ, ви не готові до початку репетицій». Завдяки такій ретельній проробці акторські образи А. Бучми (брат Жан), Л. Сердюка (Барон д’Апремон), Б. Балабана (Буфон) та ін. вирізнялися глибиною й достовірністю.
Після постановки у березні 1927 року п’єси В. Гюго «Король бавится» молодий режисер стає у колективі визнаним лідером у інтерпретаціях зарубіжної класики.
«Тягно в постановці класичних п’єс безперечний майстер. План постановки, робота з актором, навіть вдала переробка де в чому самої п’єси виявляють велике художнє чуття та смак. Сенс ставлення у відтворенні зразка романтичного театру на сучасному театрі, в подачі його в системі принципів нового театру» [Жорж Гудран (псевдо Ю. Смолича)].
1929 року Борис Тягно, як і багато березільських режисерів, віддав данину «десятій музі» – кінематографу. Він на кілька років переїхав до Одеси, де працював на кінофабриці ВУФКУ. На Одеській, а згодом – на Київській кінофабриках режисер знімав три художні фільми: «Охоронець музею» (1930); екранізацію повісті М. Коцюбинського «Фата морґана» (1931); «Вирішальний старт» (1932).
У 1933-37 роках Борис Тягно очолював Театр Робітничої Молоді, якому патронував «Березіль» та Лесь Курбас зосібна.
«Харків. 1933 рік. Я працюю в TPOMi. Обговорюємо вибір п’єси для моєї акордної [дебютної] вистави.
Курбас: Отож не хочете ставити “Прощай, село”?
Я: Ні. Дозвольте «Ромео і Джульєтту».
Курбас: Не дам. Ви зараз самі закохані. Отже, не зможете піднестися до філософії Шекспіра. Ставте сучасну. У вас гостре відчуття сучасності. Це дуже цінно. Потім зрозумієте.
Я: Молодий драматург О. Корнійчук пише цікаву п’єсу про загибель ескадри в Новоросійську. Я поїду до нього в Одесу.
Курбас: Ви, здається, син моряка? Якщо п’єса дійсно цікава… Не заперечую. Завтра ж виїздіть. Телеграфуйте своє рішення.
Так почалася робота над “Загибеллю ескадри”. [Б. Тягно]
Протягом наступного десятиріччя Борис Тягно очолював провідні театральні колективи Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Одеси. З 1948 року він працює головним режисером Львівського театру ім. М. Заньковецької. В усіх театрах режисер організовував театральні студії, що виховували молодих акторів. Зі студії театру Заньковецької у Львові вийшли Богдан Ступка, Наталя Лотоцька, Богдан Козак, Лариса Кадирова та багато інших відомих українських акторів.
У період роботи у «Березолі» Борис Тягно був одружений з талановитою актрисою Лесею Даценко, але його переїзд до Одеси у 1929 році зруйнував цей шлюб. Другою його дружиною стала Анна Босенко, яка 1936 року закінчила керовану Борисом Тягном театральну студію при Харківському ТРОМі. Згодом А. Босенко – провідна актриса Львівського театру ім. М. Заньковецької.
Протягом усього життя у своїй режисерській роботі учень Курбаса Борис Тягно застосовував березільські принципи та прийоми.
«Величезну творчу енергію вклав колектив у постановку “Газу”, … деякі застосовані в цiй виставі методичні засоби добре прислужилися мені в роботі над образом Mехантропа з п’єси “Фауст і смерть” О. Левади в 1960 році. Виявляється, що і в наш час метод удавання має право на існування…» [Б. Тягно].