(26.04.1887 – 1938)
Йона Шевченко – український актор й театрознавець.
Дружина Йони Шевченка, одна з провідних актрис Молодого театру, Поліна Самійленко так згадувала про чоловіка-актора:
«У час, коли ми разом працювали в “Молодому театрі”, Йона Шевченко був палким захисником філігранної обробки на сцені маленьких епізодів у виставі і цим підкоряв художню раду театру. “Відшліфована деталь у виставі, – нагадував він нам, – це міцна підвалина нашого театру”. Він імпонував нам і як людина широкої ерудиції з питань українського театру, його давніх джерел.
На сцені “Молодого театру” Йона грав здебільшого епізодичні ролі, зокрема, пастуха в “Цареві Едіпі”, але робив це вдумливо, добре їх обробляючи. Усі його малі ролі були виконані художньо, і це задовольняло вимогливого режисера театру – Курбаса. Радіючи з успіхів Йони на сцені театру, спостерігаючи за його горінням у театральному колективі, мимохіть переносилася думками у Гнідин, де жила його мати – бідна вдова, що виховала двох – його, “молодотеатрівця”, і Йониного брата Лазаря Шевченка, відомого на українській сцені “героя-любовника”».
Ролі Йони Шевченка у Молодому театрі:
- Мулен, критик, журналіст – «Чорна Пантера і Білий Медвідь» В. Винниченка (1917)
- Ключник Грегора – «Горе брехунові» Ф. Грільпарцера (1918)
- Абрагам Сміт – «У пущі» Лесі Українки (1918)
- Посланець з Коринфа – «Едіп цар» Софокла (1918)
- Павло Середчук, батько Михася – «Гріх» В. Винниченка (1919)
Згадуючи роботу Йони Шевченка у Молодому театрі, Степан Бондарчук пише: «Уже двадцятивосьмирічним мужчиною він із захопленням разом з усіма дійово заходився організовувати студійну роботу. Людина широко освічена, ґрунтовно обізнана з історією театру, серйозна і вдумлива, з неабияким педагогічним і акторським хистом, зокрема на ролі поважних персонажів резонерського плану».
З 1922 року Йона Шевченко знову з Лесем Курбасом, у Мистецькому Об’єднанні «Березіль». Він бере участь у програмній виставі «Газ» Г. Кайзера (1923), виконує роль одного з п’яти Чорних панів. Пани-капіталісти були майже однаково вдягнені у стилізовані чорні фраки із білим оздобленням, проте сильно відрізнялися своїми фізичними характеристиками й мали різний рисунок ролі.
У квітні 1924 року Лесь Курбас ставить виставу «Протигази» С. Третьякова. Тематика вистави – аварія на газовому заводі – збігалася з тематикою кайзерівського «Газу», але, на відміну від експресіоністської естетики попередньої вистави, «Протигази» були у вирішені у цілком реалістичній стилістиці. У «Протигазах» Йона Шевченко грає роль Інженера.
Ще з часів Молодого театру Йона Шевченко працює як театрознавець та театральний критик. Поступово театрознавча діяльність все більше превалює над акторською, і у другій половині 1920-х років Йона Шевченко стає більш відомим саме як театральний рецензент.
Найвідомішими з його театрознавчих праць є «Сучасний український театр» (1929) та «Українські драматурги» (1929).
Як театральний критик залишається прихильником і симпатиком «Березоля», на прем’єри театру регулярно пише рецензії, що вирізняються як детальним розбором, так і доброзичливим тоном. Наприклад, ось як Йона Шевченко відгукується на березільську прем’єру «Мини Мазайла» М. Куліша:
«Режисер майже завжди іде далі від автора п’єси. Так сталось і з “Миною Мазайло”: там де у автора натяк — у режисера повне слово; коли в автора побут — режисер бере автора, веде на гору й показує йому широкі обрії символічної романтики, соціяльного символу. Автор ніби бавиться словом і неекономно заливає ним усю сцену — режисер (через майстерне оброблення акторське) показує способи точної композиції. Побутову певною мірою п’єсу він одає, як романтичну комедію».
Навесні 1937 року Йона Шевченко був заарештований по звинуваченню у приналежності до вигаданої організації «Союз націонал-демократів України» й «контрреволюційній діяльності на культурному фронті». Наступного року — розстріляний, місце поховання до сьогодні невідоме.