(08.09.1898 – 22.07.1986)
Наталя Ужвій — українська акторка театру і кіно.
Народилася в Любомлі (тепер Волинська область). Навчалася в залізничному, потім у міському училищі. Склавши екстерном іспит на звання сільської вчительки, з 1914 року вчителює. Працюючи в народній школі, у 1916 році починає грати в аматорському гуртку в місті Золотоноша (перша роль — пожилиця в драмі Габріелі Запольської «Мораль пані Дульської»); у 1920 році гурток трансформується в пересувний театр у складі агітбригади при Народному комісаріаті освіти УСРР. У 1921 році керівник відділу наросвіти І. Мойсею відправляє Наталю Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси. Через рік вона приєднується до театральної студії Першого театру УРР ім. Т. Шевченка в Києві під керівництвом Івана Мар’яненка.
У 1925 році Ужвій стає акторкою Одеського державного українського драматичного театру, за рік переходить до «Березолю». Грає Фруманс у «Золотому череві» Фернана Кроммелінка (1926), Седі у п’єсі Джона Колтона і Клеменса Рендольфа «Седі» за оповіданням Сомерсета Моема «Злива», Маґельон у п’єсі Віктора Гюґо «Король бавиться» (1927), Джулію у «Змові Фієско в Генуї» Фрідріха Шіллера (1928), Тьотю Мотю у «Мині Мазайлі» Миколи Куліша (1929), Череду у «Кадрах» Івана Микитенка (1931), Маклену в «Маклені Грасі» Миколи Куліша (1933).
Ще працюючи в Одесі, здобуває перший кінематографічний досвід: спершу грає польську шпигунку Галю Домбровську у фільмі Георгія Стабового і Акселя Лундіна «П. К. П.» (1926), далі знімається в історичному фільмі Петра Чардиніна «Тарас Трясило» в ролі сестри головного героя — вольової сільської дівчини Марини, яка опирається домаганням пана. У 1935 році виконує роль підступної хазяйки будинку розпусти Настасі Марківни в «Прометеї» Івана Кавалерідзе.
Після закриття «Березолю» з 1936 року працює в Київському драматичному театрі ім. І. Франка. У цей період грає низку ролей, серед яких Єлизавета в «Доні Карлосі» Фрідріха Шиллера, Анна Андріївна в «Ревізорі» Миколи Гоголя, Тугіна в «Останній жертві» Олексія Островського, Беатріче в «Багато галасу даремно» Вільяма Шекспіра, Філумена Мартурано у «Філумені Мартурано» Едуардо Де Філіппо. Серед ключових ролей — Анна в «Украденому щасті» Івана Франка. В репертуарі Ужвій трапляються й ролі в п’єсах українських радянських драматургів (О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного).
Продовжує активно зніматися в кіно, в творчому доробку — ролі Стехи в «Назарі Стодолі» Георгія Тасіна за Т. Шевченком (1937), Оляни в «Кармелюку» Георгія Тасіна, Євдокії у «Виборзькій стороні» Григорія Козінцева й Леоніда Трауберга (1938), своячки у «Травневій ночі» Миколи Садковича, знятій за мотивами творів М. Гоголя (1940), сестри Шевченка Ярини у фільмі Ігоря Савченка «Тарас Шевченко» (1951), Марії у «Землі» Амвросія Бучми і Олексія Швачка за однойменним романом Ольги Кобилянської (1954). Досвід театру і кіно мисткиня поєднує у фільмах-виставах — вона зіграла Анну в «Украденому щасті» Ісаака Шмарука і Гната Юри (1952), Наталю Ковшик у «Калиновому гаю» Тимофія Левчука (1953), Люсі Купер у «Поступися місцем…» Юрія Суярка (1970). Ключовою роллю акторки, що принесе їй міжнародне визнання, стане партизанка Олена, «українська мадонна» воєнного часу з «Райдуги» Марка Донського (1943) (відзначена Сталінською премією). В кінематографі, як і в театрі, Наталя Ужвій вражає різноплановістю ролей, глибокими художніми образами, досконалою акторською технікою. Основою своїх знань і майстерності в одному з інтерв’ю вона називає Леся Курбаса і Гната Юру.
У 1954–1973 роках Наталія Ужвій очолює Українське відділення Театрального товариства, бере участь у професійному вихованні нових генерацій театральних митців.
Наталія Ужвій — видатна актриса українського театру і кіно, визнана не лише глядачем і критикою, а й тогочасною владою. Відзначена низкою державних премій і звань — зокрема званнями Народної артистки СРСР (1944), Героя Соціалістичної праці (1974), Сталінськими преміями (1946, 1949, 1951), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1984).