(26.04.1884-4.05.1962)
Вадим Меллер — головний художник МОБу.
Вадим Меллер мав аристократичне походження: його батько Георгій Меллер — родовитий швед, чиновник високого рангу Міністерства юстиції Російської імперії; мати Гелена Карузо – напівіталійка-напівгрекиня шляхетного роду.
Художню освіту отримував спочатку в Київському художньому училищі, згодом — у приватних школах Женеви й Мюнхена. З 1909 по 1912 роки вчився у Академії витончених мистецтв у Мюнхені (мастерня Ангело Янка). Меллер зблизився з творчою групою художників-експресіоністів «Синій вершник», затоваришував з основоположником абстракціонізму Василем Кандинським. У 1912-14 роках у Парижі навчався у майстерні А. Бурделя, брав участь у виставках «Салону незалежних».
З 1918 року Меллер розробляв костюми для балетної студії Броніслави Ніжинської, балету Ельзи Крюгер; з 1920 — співпрацював з І Держтеатром ім. Т. Шевченка, театром Масового Дійства ім. Г. Михайличенка.
Художній керівник «Березоля» режисер Лесь Курбас, здійснюючи свої програмні постановки, працював виключно зі сценографом Вадимом Меллером. Роль художника стала однією з визначальних у виставах Курбасового «синтетичного театру», і сценограф, без перебільшення, був співпостановником спектаклю.
На запрошення Курбаса Вадим Меллер 1922 року стає головним художником Мистецького Об’єднання «Березіль». Понад десять років він пліч-о-пліч з Лесем Курбасом творив театр, національний за змістом та європейський за формою.
Європейські експресіоністичні тенденції Курбас і Меллер перенесли на національний кін. На українській сцені того періоду одночасно співіснували дві естетики — естетика експресіоністського спектаклю і естетика спектаклю конструктивістського. Причому, як правило, друга слугувала свого роду основою, фундаментом для першої.
Сценічні конструкції Меллера до березільських постановок — станки, пандуси, сходи — нічого не зображують, вони є «трамплін для розвитку дії». Конструктивізм Вадима Меллера — мистецтво рафіноване й віртуозне, готове повністю віддати себе дії, але водночас таке, що відчуває себе стрижнем, приводним механізмом цієї дії. За твердженням мистецтвознавця Георгія Коваленка, конструкція у Меллера акумулювала в собі ритми спектаклю й не дозволяла цим ритмам збитися й порушитись.
Програмні постановки «Березоля» у сценічному оформленні Вадима Меллера:
- «Газ» Г. Кайзера, режисер Л. Курбас (1923)
- «Джиммі Гіґґінс» за Е. Сінклером, режисер Л. Курбас (1923)
- «Макбет» В. Шекспіра, режисер Л. Курбас (1924)
- «Золоте Черево» Ф. Кроммелінка, режисер Л. Курбас (1926)
- «Мікадо» за А. Саллівеном, режисер В. Інкіжинов (1927)
- «Народний Малахій» М. Куліша, режисер Л. Курбас (1928)
- «Алло, на хвилі 477!» текст та постановка творчого колективу (1929)
- «Мина Мазайло» Миколи Куліша, режисер Л. Курбас (1929)
- «Диктатура» І. Микитенка, режисер Л. Курбас (1930)
- «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, режисер В. Скляренко (1932)
- «Маклена Граса» Миколи Куліша, режисер Л. Курбас (1933)
1925 року сценічна конструкція Вадима Меллера до вистави МОБу «Секретар профспілки» Л. Скотта, реж. Б. Тягно, була удостоєна золотої медалі на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у Парижі. Далі Меллер був запрошений до участі у Міжнародній театральній виставці в Нью-Йорку.
У костюмах роботи Меллера до березільських постановок чітко прослідковується своєрідний «дрейф» від конструктивізму київського та ранньохарківського періоду («Газ», «Мікадо»), коли сценічний одяг рисований ніби за допомогою циркуля, лінійки та лекал, до граничного експресіонізму пізнього «Березоля» («97», «Маклена Граса»), з притаманними йому гротеском, динамічністю, деформацією, дисонансами.
Вадим Меллер в Мистецькому Об’єднанні «Березіль» виховав плеяду молодих театральних художників. З керованої ним Макетної майстерні вийшли Дмитро Власюк, Майя Симашкевич, Євген Товбін, Валентин Шкляєв (Шкляїв).