(26.07.1907-лютий 1997)
Юлія Фоміна – українська акторка березільської школи.
Юлія Фоміна належить до наймолодшої генерації березільських актрис, які свій сценічний шлях почали вже у Харкові. До «Березоля» Юлія Фоміна разом зі своїм чоловіком — актором Романом Черкашиним — прийшла після навчання у Київському Муздраміні ім. Миколи Лисенка. На прохання Гната Ігнатовича, педагога Р. Черкашина по інституту, керівник «Березоля» Лесь Курбас запросив молоде акторське подружжя до театру.
«Театральний сезон 1928-1929 року мав початися 1 жовтня, але вже у вересні йшли підготовчі роботи, репетиції, введення нових виконавців.
Крім мене і Юлії Фоміної, до акторського складу “Березоля” прийняли нашого товариша, випускника Київського муздрамiну Юрія Нікітіна. Восени 1928 року ми – новітні березільці, що втрьох прибули з Києва, відчували себе безтурботно-радісними і щасливими, бо опинилися під широким і могутнім крилом Леся Курбаса.
Зустріли нас у театрі привітно, навіть урочисто – оселили у кращому харківському готелі “Червона”… Хоча, правду кажучи, безцеремонно помістили всіх трьох в одному номері. І першого ж дня – несподіванка: до нас у номер завітали по-товариськи знайомитися дві березільські актриси. Ми їх одразу упізнали: чарівна Надія Титаренко і Валентина Чистякова – дружина самого Леся Курбаса! Ми швидко переконалися, що товариські взаємини об’єднували всіх березiльцiв в одну велику театральну сім’ю.
Мені встановили зарплату у 80 карбованців, дружині – в 60. Хоча гроші були, прямо скажемо, занадто скромні, після голодної московської зими такий сімейний бюджет видавався нам розкішним! I житло вдалося відшукати недалеко від театру» [Роман Черкашин].
Протягом свого першого березільського сезону Юлія й Роман були вже зайняті майже у всьому діючому репертуарі театру. Це були як введення у вистави, що вже йшли на сцені («Мікадо», «Седі»), так і власні ролі у нових спектаклях («Змова Фієска в Генуї», «Алло, на хвилі 477!»).
Акторський доробок Юлії Фоміної у «Березолі» в основному складався з невеликих ролей, а саме:
- Тубільська жінка – «Седі» за С. Моемом, реж. В. Інкіжинов (1926)
- Гейша – «Мікадо» за А. Саллівеном, реж. В. Інкіжинов (1927)
- Дама маскованого балу; Роза, покоївка Леонори – «Змова Фієска в Генуї» Ф. Шіллера, реж. Я. Бортник і Лесь Курбас (1928)
- Авто-Герл; Манекен; Герл – «Алло, на хвилі 477!», текст і постановка творчого колективу (1929)
- Селянка – «Гайдамаки» за Т. Шевченком, реж. Лесь Курбас, поновлення (1929)
- Куркульська масовка – «Дев’яносто сім» М. Куліша, реж. Л. Дубовик (1930)
- Студентка – «Кадри» І. Микитенка, реж. Л. Дубовик (1931)
- Робітниця – «Народження велетня», текст і постановка творчого колективу (1931)
- Міля, підпільна робітниця – «Плацдарм» М. Ірчана, реж. Балабан Б. (1932)
- Ерна – «Містечко Ладеню» Л. Первомайського, реж. К. Діхтяренко (1932)
- Гуранда – «Тетнулд» Ш. Дадіані, реж. В. Скляренко (1932)
- Неріна – «Пурсоньяк» Ж.-Б. Мольєра, реж. Л. Дубовик (1933)
- Маруся – «Криголам» Г. Мізюна, реж. О. Іщенко (1934)
Молоде акторське подружжя – Юлію Фоміну та Романа Черкашина – колеги-березільці називали «наші Ромео і Джульєтта». Звісно, через подібність імен героїв, а найбільше – через тремтливе закохане ставлення одне до одного, яке вони пронесли через усе життя.
У «Березолі» Юлія Фоміна мала ще одне «нетривіальне» прізвисько. Як писав Р. Черкашин: «Узаємини панували прості, товариські, без тіні прем’єрства. Ще з Києва майже всі тут зверталися одне до одного на “ти”. Подеколи справжні імена замінялися чимось більш ефективним та лагідно-дотепним». Так, у перші роки роботи Юля-модниця зробила собі популярну американську зачіску «боб», за що в театрі одразу стала Бобою, Бобочкою. Одного разу Лесь Курбас почув, що молоду актрису кличуть Бобою. «А повне ім’я яке?», – поцікавився він. «Юля», – засоромилася Фоміна. «Гарно скоротили!» – засміявся Курбас.
Через традиційно сильний жіночий склад «Березоля» для Юлії Фоміної період маленьких ролей виявився доволі довгим. Зоря актриси Фоміної зійшла перед самою війною, а розквіт її акторського таланту припав на 1940 – 50 роки. За зовнішніми даними та темпераментом Юлія Гаврилівна була блискучою комедійною та характерною актрисою.
Юлія Фоміна майстерно володіла словом: писала щоденники, літопис театру, творчі портрети колег-березільців. А коли в театрі було відкрито музей, Юлія Гаврилівна очолила його і музейної справи не полишала вже до кінця життя.