(21.07.1892 – 27.07.1965)
Анатолій Буцький – видатний композитор, музикознавець, педагог.
Київський період життя і творчості Анатолія Буцького був тісно пов’язаний з Музично-драматичною школою (пізніше – інститутом) Миколи Лисенка, а саме: його мати – викладачка й директорка Школи, знаменита скрипалька Олена Вонсовська; 1913 року Анатолій Буцький закінчив Школу по класу фортепіано і теорії музики; брав активну участь в організації 1918 року на базі Школи Київського музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка; вів у цьому Інституті клас фортепіано і композиції; у 1920-1925 роках був директором Муздраміну; саме тут познайомився з Лесем Курбасом, з 1923 року – деканом драматичного факультету, який і залучив Анатолія Буцького до новоствореного Мистецького Об’єднання «Березіль».
У створеній Лесем Курбасом моделі синтетичного театру музика відігравала вельми важливу роль. Поряд зі сценографією, музика у березільських постановках вже не зводилася лише до функції «музичного та сценічного оформлення», а ставала активним чинником розвитку дії. Недарма ж з «Березолем» співпрацювали такі видатні високопрофесійні українські композитори: А. Буцький, М. Вериківський, П. Козицький, Ю. Мейтус, Н. Пруслін, М. Коляда, Б. Крижанівський, Л. Ентліс.
Пилип Козицький зазначав: «Композитори в “Березолі” завжди мали підпорядковувати свою роботу задуму і плану авторів постановки. І треба сказати, “Березіль” зміг знайти потрібних йому, співзвучних його спрямуванню музикантів, і зміг найкращим чином організувати їхню роботу. Тому музика у виставах “Березоля” не просто “театральна”, вона завжди гармонійно поєднується з цими виставами в єдине ціле, тим самим поширює багатство і різноманітність своїх в ній (виставі) функцій».
Перші програмні вистави Курбаса у Мистецькому Об’єднанні «Березіль» були зроблені у тісній співпраці з композитором Анатолієм Буцьким.
У МОБі Анатолій Буцький обіймав посаду завідувача музичною частиною, писав музику до березільських вистав. А, окрім того, прищеплював молодим акторам основи музичної грамотності: «навчив нас читати симфонічну партитуру, і як легко було нам надалі проводити репетиції вистави “Газ”, що за стилем постановки була симфонічним твором!» [І. Авдієва]
За час співпраці з Мистецьким Об’єднанням «Березіль» Анатолій Буцький написав оригінальну музику до чотирьох вистав:
- «Газ» Ґ. Кайзера, реж. Лесь Курбас (1923)
- «Джиммі Гіґґінс» за Е. Сінклером, реж. Лесь Курбас (1923)
- «Макбет» В. Шекспіра, реж. Лесь Курбас (1924)
- «Жакерія» за П. Меріме, реж. Борис Тягно (1925) – спільно з Михайлом Вериківським.
Музичне рішення «Газу» було визнано новаторським. На національному кону вперше відбулося синтезування звукових та візуальних образів.
«На тлі струнних інструментів – дрібних частини машини, усе сильніше і сильніше, вливаючи життя у їхні монотонні звуки, стають ритмічні удари музичних інструментів – ричагів. Їхня стрімкість зростає… Але газ в отворі починає забарвлюватися, у ритмі машин перебої, в окремих інструментах наростає буря; колір газу вже яскраво червоний, і не приголомшуючий вибух, і не рясний дощ дрібних уламків віконного скла, а соковита картина абсолютного нищення перетворена на театрально переконливий образ» [О. Лазоришак].
Анатолій Буцький згодом, навіть, стверджував: музика в «Газі» функціонувала майже як самостійний персонаж. Сам він диригував оркестром, який під час цієї вистави знаходився за лаштунками.
Композитор Пилип Козицький, який надалі плідно співпрацював з «Березолем», писав, що від перших звуків на нього повіяло «новим несподіваним», оскільки на українській сцені ще не траплялося «зображення руху машин звуком, стрекотіння друкарських машинок, як музично-звукове тло у “Джіммі Гіґґінсі” – всі оті інтермедії, марші, тощо. Коли шукать перших проявів урбаністичної, індустріальної музики на Україні, то, безумовно, розшуки приведуть до “Газу”, “Джіммі Гіґґінса”… Найголовніше, що ця музика була органічно поєднана з цілою виставою. Вона не була ілюстрацією, вона була звуковим компонентом єдиного сценічного образу. Задум режисера знайшов у композитора відповідні фарби»
Як композитора, що пише музику для театру, Анатолія Буцького цікавив саме запропонований Лесем Курбасом синтетичний, мультидісциплінарний театр.
Березільський актор Микола Савченко згадував, що на своїх лекціях у Муздраміні Буцький запроваджував оригінальні методичні прийоми, що стимулювали синтезування візуальних і звукових образів. Під час лекцій він часто пропонував студентам ілюструвати малюнками свої музичні імпровізації, себто шукав органічної єдності й спонтанності зорового і звукового начал.
З 1925 року Анатолій Буцький працює викладачем, згодом – професором Ленінградської консерваторії. У 1930 – 1933 роках він активно співпрацює з театром «Жовтень» – українським драматичним театром в Ленінграді під художнім керівництвом Д. Ровинського.
Нотні тексти Анатолія Буцького до вистав МОБу не збереглися.