(6.08.1886 – 30.11.1970)
Степан Бондарчук – український актор, режисер і драматург.
Степан Бондарчук з дружиною Софією Мануйлович був серед тих молодих акторів-ентузіастів, випускників Київського Муздраміну, які 1916 року згуртувалися навколо харизматичного галичанина Леся Курбаса з метою реформування національного театру. Подружжя Бондарчук – Мануйлович перебуває у лавах спочатку театральної студії, потім – Молодого театру. Саме у їхньому помешканні по вул. Маріїнсько-Благовіщенській (тепер – П. Саксаганського), буд. 34 протягом 1916 року Лесь Курбас проводив заняття студії Молодого театру.
Митець є одним з фундаторів Молодого театру. Саме тут він реалізувався як актор, граючи ролі в усьому діючому репертуарі театру. Найбільш показовою роллю періоду Молодого театру стала роль панотця Гоппе у виставі «Молодість» М. Гальбе. Партнерами Бондарчука по сцені були Лесь Курбас (Іван) та Олімпія Добровольська (Ганнуся).
Основні ролі Степана Бондарчука у Молодому театрі:
- Штіф, митець – «Чорна Пантера і Білий Медвідь» В. Винниченка (1917)
- Ксьондз Гоппе – «Молодість» М. Гальбе (1917)
- Сергій Сергійович, лікар – «Лікар Керженцев» за Л. Андреєвим (1917)
- Третій брат – «Театр О. Олеся. (Танець життя)» (1917)
- Отець Гільгер, настоятель – «Йоля» Ю. Жулавського (1918)
- Гальомір, наречений Едріти – «Горе брехунові» Ф. Грільпарцера (1918)
- Метью Фільдінг – «У пущі» Лесі Українки (1918)
- Хор – «Едіп цар» Софокла (1918)
- Клим – «Різдвяний вертеп» (1919)
- Ангелок – «Гріх» В. Винниченка (1919)
- Оргон – «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра (1919)
Бондарчук залишив важливі детальні спогади про Молодий театр, його історію, акторський склад, репертуар, а також його художнього керівника зосібна: «Режисерська змужнілість Леся Курбаса на той час зросла надзвичайно. Після таких спектаклів, як “У пущі” Лесі Українки, як граціозна комедія Грiльпарцера “Горе брехунові” з каскадами творчих знахідок режисера, після лабораторних етюдів на старовинному матеріалі народної творчості та поезій Тараса Шевченка і, нарешті, після монументальної вистави “Царя Едіпа”, – мистецька умiлiсть Курбаса здобула свій самобутній стильовий ґрунт. Пізніше Лесь Степанович сконкретизує, теоретично впорядкує свій творчий метод і передасть його широкій когорті своїх учнів».
У Мистецьке Об’єднання «Березіль» Степан Бондарчук вступив наприкінці 1922 року, з організацією Другої, експериментальної майстерні на чолі з Ф. Лопатинським. Разом з частиною молодотеатрівців він «влився» до МОБу з акторським складом Робітничого Незалежного театру (Житомир). Але вже навесні 1923 року Степан Бондарчук – у складі Четвертої майстерні досвідчених акторів, він репетирував у програмній Курбасовій виставі «Джіммі Гіггінз» роль Росії у «концерті держав».
Основні ролі Степана Бондарчука у МОБі:
- Росія («концерт держав») – «Джіммі Гіггінз» за Е. Сінклером, реж. Лесь Курбас (1923)
- Робітник – «Машиноборці» Е. Толлера, реж. Ф. Лопатинський (1924)
- Біржовик, Робітник, Офіцер, Привид – «Людина-маса» Е. Толлера, реж. Г. Ігнатович (1924)
З організацією у березні 1923 року Режисерської лабораторії Степан Бондарчук – у лавах її першого набору, разом із Ф. Лопатинським, В. Васильком, П. Долиною, Г. Ігнатовичем, Й. Шевченком, Г. Затворницьким. Брав активну участь у засіданнях Режлабу, після реорганізації 1925 року – Режштабу.
Чи не найважливіша місія Степана Бондарчука у МОБі – організація та керівництво Шостою Одеською майстернею «Березоля» з літа 1924 до літа 1925 років. Бондарчук із дружиною Софією Мануйлович та колегою Павлом Долиною були делеговані до Одеси з метою впроваджувати березільські ідеї й принципи у цьому великому причорноморському місті, де доволі важко утверджувалися традиції україномовного театру.
Саме у 6-й Одеській майстерні відбулися самостійні постановки Степана Бондарчука:
- «Чудотворці» С. Бондарчука за п’єсою «Герой» Д. М. Синга (1924)
- «Царі» за Т. Шевченком (1924)
- «Джіммі Гіггінз» за Е. Сінклером (1925), у постановці усіх трьох керівників Шостої майстерні – С. Бондарчука, П. Долини та С. Мануйлович.
Також важливий аспект мистецької діяльності Степана Бондарчука у МОБі – його драматургічна творчість. Так, будучи режисером-лаборантом у Леся Курбаса на постановці 1924 року «Макбета» В. Шекспіра, Степан Бондарчук написав низку текстів інтермедій до вистави. Так, у одній інтермедіїї – біля кріпосної брами – Воротар-блазень (арт. А. Бучма) під час базікання з нічними гостями мав кожного дня виступати зі злободенними репліками. В іншій інтермедії, в образі селянина-косаря А. Бучма, долаючи по діагоналі весь простір сцени і щось при тому наспівуючи та примовляючи, косив удаваною косою удаваний луг. А у фінальній інтермедії все той же Бучма в подобі єпископа «штампував королів»: не встиг новий «помазаник на царство» отримати корону, його вбивав новий претендент, якого одразу коронував Єпископ, і так до безкінечності…
У постановці Я. Бортника ексцентріади «Шпана» В. Ярошенка до тексту були включені три великі багатофігурні інтермедії: «Диспут про шлюб, кохання та сім’ю»; Театральна інтермедія «Революційно-фокстротна вистава»; «Журфікс на міщанському запічку», або «Танок смерті». Тексти до цих інтермедій були написані Степаном Бондарчуком та Євгеном Каплею-Яворовським.
Наприкінці 1925 року у Києві Лесь Курбас показав свою нову постановку «Напередодні (1905 рік)» – хроніку за п’єсою А. Поповського та за історичними матеріалами 1905 року. У виставі були яскраві акторські роботи та режисерські експерименти, проте слабкий драматургічний матеріал категорично не влаштовував вимогливого режисера. Лесь Курбас залучив до роботи Степана Бондарчука, і вони вдвох кардинально переробили п’єсу, а, точніше, написали нову, у якій лише декілька картин залишилося від попередньої. Нова п’єса під назвою «Пролог» за авторством Курбаса – Бондарчука побачила світло рампи вже у Харкові 1927 року та стала однією з візитівок «Березоля».
Готуючи восени 1927 року виставу «Жовтневий огляд» на «тексти творчого колективу» – М. Йогансена, М. Семенка, П. Тичини, Й. Бехера, Е. Толлера, В. Маяковського та ін., Лесь Курбас додатково замовив тексти окремих сцен М. Кулішу, С. Бондарчуку, Ю. Смоличу та О. Копиленку. Степан Бондарчук написав для постановки два епізоди: «Шарж на меншовиків» та «Шарж на еміграцію».
Сам Бондарчук до Харкова не поїхав. Ось як описує ситуацію з переїздом до тодішньої столиці України Йосип Гірняк: «Режисери Лопатинський і Василько, окрилені успіхом своїх постановок, не стали чекати черги для нових постановок, подалися хто куди: Лопатинський до Одеси попробувати свій хист на кінофабриці, а Василькові заманулося поексплуатувати свою постановку ”3а двома зайцями” в театрі Г. Юри в Харкові, а згодом у театрі в Одесі. Колишні молодотеатрівці Павло Долина і Степан Бондарчук полакомилися самостійними режисерськими хлібами в Одесі. За Лопатинським, Васильком та Бондарчуком подалися Зіна Пігулович, Любов Гаккебуш та Соня Мануйлович».
За своє довге творче життя Степан Бондарчук працював як актор і режисер у театрах таких міст: Київ, Одеса, Житомир, Вінниця, Шуя, Бухара.