«Три картини боротьби й перемог».
Текст колективу 1-ї майстерні під загальним художнім керівництвом Леся Курбаса.
Прем’єра вистави — 7 листопада 1922 р.
Режисер — Лесь Курбас.
Художник — Вадим Меллер.
У виставі брали участь актори:
Ірина Авдієва,
Данило Антонович,
Ганна Бабіївна,
Борис Балабан,
Павло Береза-Кудрицький,
Ольга Гавриленко,
Леся (Ольга) Даценко,
Михайло Домашенко,
Олександр Запорожець,
Гнат Ігнатович,
Андрій Ирій,
Фавст Лопатинський,
Л. Комарецька,
Сергій Карпенко,
Ганна Коваленко,
Митрофан Кононенко,
Варвара Костенко,
Петро Масоха,
Олена Магат,
Матвієва,
Рита (Харитина) Нещадименко,
Катерина Недогарко,
Парфіненко,
Зінаїда Пігулович,
Наталя Пилипенко,
Лесь (Олександр) Подорожній,
Антоніна Смерека,
Семен Свашенко,
Євгенія Сулько,
Василь Стеценко-Бідний,
Надія Титаренко,
Борис Тягно,
Триліс,
Валентина Чистякова,
Сергій Ходкевич,
Олексій Ходимчук,
Степан Шагайда.
«Жовтень» — дебютна вистава Мистецького Об’єднання «Березіль», пантоміма у двох сценах тривалістю 40 хвилин, для створення якої Лесь Курбас запровадив «метод колективної дії». Постановку було приурочено до п’ятиріччя Жовтневої революції (перевороту).
Режисер Михайло Верхацький, очевидець вистави, згадував її так: «Місце й час дії — невідомі: може, Європа, може, половина ХІХ ст., а може, в час імперіалістичної війни. На сцені король і, звичайно, найгірший король, якого тільки можна собі уявити, — старий ледацюга, розпусник… Таке ж і все королівське оточення. Над бідним людом тяжко знущаються. Піддані здіймають повстання і вбивають короля, чому допомагає одна з королівських фавориток, у якої роман з ватажком повстанців».
Йосип Гірняк описує хореографічне вирішення пантоміми: «Міністри, генерали, придворні дами танцюють дуже популярний танок “падеспань”. Уся ця знать, напудрена, причесана, розкішно вдягнена, але похожа на воскові фігури з паноптикуму, довго й завзято танцює».
Учасник вистави «Жовтень» Олександр Запорожець згадує: «Тут органічно поєднувалися певна експресіоністська збудженість — з іронією, майже фарсом (сцени з королем, наприклад, який так вигадливо, як скоморох, пиячив!), мелодрама — з пародією на неї. Чого в “Жовтні” не було, так це ювілейної патоки і пафосу, які надто вже полюбляли деякі прихильники “театру масових видовищ”, — це було справжнє мистецтво! І важливо, що його робили молоді, натхненні художнім задумом і фізично розвинені люди: їхня тілесна краса і чіткість дій теж чогось вартували.
“Жовтень” — вистава просто блискуча за своїм рішенням, недооцінена критикою того часу, втім, і самим Курбасом.
Завдання побудови агітаційного видовища з гранично ясним ідейним спрямуванням вирішувалася в ньому на рівні високої художньої майстерності».
«Жовтень» і наступна березільська вистава «Рур» були, на загальну думку, шкіцами «Газу», програмної вистави МОБу, прем’єра якої відбулася навесні наступного, 1923 року.
