Трагедія на 3 дії Олександра Корнійчука
Прем’єра 29 листопада 1933 року
Постановка режисера Бориса Тягна
Нова редакція постанови Леся Дубовика
Оформлення головного художника Вадима Меллера
Музика композитора Юлія Мейтуса
(Режисер вистави В. Я. Воронов, диригент Б. Крижанівський, режисер-лаборант Я. І. Брестовицький, танки балетмейстера Є. Д. Вігільова, пом. директора по тех. частині М. Степанько, електроосвітлення Ф. Позняков, костюми Е. Коленко, бутафорія П. Краміч, машиніст кону М. Брусов)
Члени комітету більшовиків Чорноморської ескадри:
Гайдай — Амвросій Бучма (засл. арт. респ.), Данило Антонович, Олександр Хвиля
Стрижень — Іван Мар’яненко (засл. арт. респ.), Митрофан Кононенко
Оксана — Наталія Ужвій, Софія Федорцева, Ващенко
Комісар — Данило Антонович, Ростислав Івицький
Бухта, боцман — Йосип Гірняк, Мар’ян Крушельницький (засл. арт. респ.), Сергій Ходкевич
Фрегат, кочегар — Євген Бондаренко
Палада — Андрій Макаренко
Балтієць, представник центру — Олександр Хвиля
Адмірал — Михайло Жаданівський, Федір Радчук
Капітан флагмана — Андрій Макаренко, Микола Савченко
Кобза, боцман — Лесь Сердюк, Григорій Козаченко
Кноріс — Федір Радчук, Дмитро Пономаренко
Корн — Василь Стеценко.
Офіцери: Роман Черкашин, В. Воронов, С. Верхацький, П. Ольховський, Дмитро Пономаренко, Б. Зибцев
Нагар, голова делегатських зборів — Ростислав Івицький, Михайло Покотило
Полковник, представник Центральної Ради — Григорій Козаченко
Юнга — Микола Назарчук, Є. Єщенко Є. М., С. Лор
Фронтовик — Іван Гавришко.
Представники міноносців:
«Керч» — В. Сокіл
«Пылкий» — І. Костюченко
«Стремительный» — О. Немзер
лінкора «Воля», боцман — Демид Бабенко
лінкора «Свободная Россия», боцман — М. Пішванів
підводної групи, боцман — Л. Рстк’ян
міноносця «Дерзкий» — Л. Мирошниченко
міноносця «Звонкий», боцман — Й. Павловський
міноносця «Строгий», кочегар — М. Кірін
міноносця «Зоркий» — П. Кравченко
Альоша — С. Верхацький
Вася — Дмитро Пономаренко, Б. Зибцев
Вартовий — П. Ольховський, Н. Куріцин.
Моряки: Я. Брестовицький, Й. Павловський, М. Пішванів, П. Кравченко, Л. Мирошниченко, Б. Зибцев,
Н. Менделіхес, І. Могилевський, Л. Кривокобильський, М. Кірін, І. Климчук, Г. Волохоненко, Н. Куріцин,
Б. Зотов, В. Григоров, Микола Савченко.
Як відомо, режисер Борис Тягно одержав від драматурга Олександра Корнійчука завершений текст п’єси «Загибель ескадри» в серпні 1933 року. Після цього п’єсу було прочитано, обговорено на режштабі й рекомендовано для включення до репертуару. Лесь Курбас ознайомився з п’єсою особисто та офіційно запросив Бориса Тягна до її постановки. Згодом до роботи над виставою долучилися композитор Юлій Мейтус та художник Вадим Меллер. Митці вирішили лаконічно й реалістично відтворити образну лексику вистави. Борис Тягно на шпальтах «Літературної газети» у жовтні 1933 року навіть інформував громадськість щодо своїх режисерських намірів дати першу партію акторському багатоголоссю та правдивому відтворенню драматургічних картин, відзначивши сценічність п’єси та її ідейну міць.
У виставі грали провідні актори «Березолю» — Амвросій Бучма, Йосип Гірняк, Наталія Ужвій, Іван Мар’яненко, Дмитро Мілютенко та інші. Зрозуміла річ, що на початку 1930-х років виконавська естетика Курбасового театру значною мірою спиралася на реалістичність і психологізм характерів дійових осіб. Такий вектор був, зокрема, пов’язаний із полемікою з приводу Курбасового «експресивного реалізму», вперше публічно декларованого 1928 року. Зі зміною естетичних орієнтирів театру трансформувався й стиль акторської гри березільців. Метаморфози виконавської манери митців простежувалися у відступі від принципів образу-маски, відтворенні правдивості характерів, підкресленні індивідуальних рис персонажів. Концептуальні рішення багатьох вистав «Березолю», в тому числі й «Загибелі ескадри», спонукали якраз до цього.
Сюжет п’єси був літературним оздобленням реальної історії, що сталась у 1918 році. За наказом Леніна моряки мали потопити Чорноморську ескадру, щоб вона не дісталася Українській державі. Цей неоднозначний момент став великим випробуванням для багатьох моряків, котрі не розуміли, як можна на таке піти заради політики радянської влади. Відповідно, героїв п’єси було умовно поділено на позитивних і негативних. Відомо, що драматург навмисне їздив до Севастополя зустрічатися зі свідками цих легендарних подій. Розповідь старого боцмана про затоплення останнього корабля лягла в основу образу боцмана Бухти — останньої акторської роботи Йосипа Гірняка на кону «Березолю» (невдовзі актора було заарештовано й вислано до північного поселення Чіб’ю). Інформацію про те, що він брав участь у цій виставі, ретельно вичистили з усіх можливих джерел. Боцман, якого Корнійчук малював із життя знайомої людини, вийшов у постановці дуже м’яким, душевним. Зафіксований на фотознімку Бухта–Гірняк, невисокий літній чоловік із кругленькою борідкою й ледь помітною посмішкою, передає бадьорий емоційний стан моряка та оптимістичне ставлення до життєвих негараздів. У завершальному акорді виконавської симфонії Гірняка на кону «Березолю» акторові вкотре вдалося створити повноцінний живий образ, який надовго закарбувався в пам’яті сучасників. Згадуючи Бухту–Гірняка, Юрій Дивнич зазначав: «Це був останній позитивний (своїм прямим ідейним змістом) гірняківський образ людини в “Березолі”. У цей образ позитивної української людини Гірняк вклав усю глибину і теплоту своєї душі».
Авторка монографії про творчість Б. Тягна Зоря Сидоренко зауважує, що трактування негативних героїв (боцмана Кобзи та контрадмірала Гранатова) у акторів Олеся Сердюка та Дмитра Мілютенка вийшло психологічно переконливим. «Ворожому таборові контрастно протистояли винятково героїчні позитивні образи відданих борців за соціалістичну революцію у виконанні І. О. Мар’яненка (Стрижень), Н. М. Ужвій (Оксана), А. М. Бучми (Гайдай) та інших».
У цілому вистава користувалася успіхом серед публіки, а її пафос резонував із гучною пропагандою радянського устрою. Зрозуміла річ, що в художньому плані постановка була професійною — з монументальними картинами та епічною панорамою потоплених кораблів на заднику сцени. Фінал трагедії розчулював глядачів, адже моряки останнього корабля Чорноморської ескадри героїчно й натхненно йшли в похід прямо через глядацький зал.
