за п’єсою Єжи Жулавського
Переклад з польської — Лесь Курбас
Прем’єра 12 квітня 1918 року
Режисер — Лесь Курбас
Художник — Михайло Бойчук
Граф Куно — Олексій Ватуля, Семен Семдор
Маруна, його жінка — Поліна Самійленко
Герта, її нянька — Антоніна Смерека
Арно — Лесь Курбас
Валя — Гнат Юра
о. Гільгер — Степан Бондарчук
о. Дамазій — Йона Шевченко
Ключник — Марко Терещенко
Гено, його син, паж – Ганна Прохоренко
Лицар — Валерій Васильєв
Медик замковий — Василь Василько, Володимир Леонтович
Берта — Софія Мануйлович
Труда — Олімпія Добровольська
Покоївки: 1) Галина Ігрець 2) І. Айстра, Олена Рокитянська
Воротар — О. Чернуха, Володимир Калин
Писар: 1-й, 2-й — О. Козуб, Л. Лесюра, Лесь Юрський
Гайдуки: 1) Л. Ельський, Лев Пясецький, 2) М. Буйтур, Теофіль Фавст
Ченці: 1-й — 4-й: М. Буйтур, Л. Ельський, В. Богдан, К. Трембіта
У 1918 році Лесь Курбас на сцені Молодого театру поставив виставу «Йоля» за п’єсою польського драматурга Єжи Жулавського. Багато хто з молодотеатрівців був проти цього вибору, називаючи п’єсу мелодраматичною, зауважуючи її нахил до фаталізму й містики. Перед початком роботи Курбас переконав усіх у своїй правоті, хоча театральні критики потім теж були налаштовані скептично. Юрій Блохин писав: «П’єса, само собою, не була вдячним матеріалом для будь-яких творчих шукань. Змістом нецікава, формою — конгломерат натуралізму, символізму, містицизму, неоромантизму».
Критикуючи драматургічний матеріал, театральні рецензенти все ж визнавали, що актори працювали цікаво й натхненно. «Ні один з них (акторів) не механізувався, а виказав у більшій чи меншій мірі свої артистичні потуги», — писав один із рецензентів. Коли Курбас відстоював вибір цієї п’єси, головним аргументом була її користь для вдосконалення акторської майстерності. За словами Степана Бондарчука, учасники постановки могли спробувати свої сили в романтичному творі, написаному віршем, що привчає до відчуття ритміки, мелодики, вимагає відповідної пластики. Курбас дуже багато і ретельно працював з акторами над створенням кожного образу. Той же Бондарчук згадував: «…Лесь умів знайти індивідуальний підхід до кожного актора, підтримати і спрямувати його зусилля в потрібне річище. Тож не дивно, що в “Йолі” виявилася обдарованість майже всіх виконавців». Актор Олекса Ремез був вражений роботою, яку провів Курбас із акторами: «Гра артистів вистудіювана в кожнім психологічнім моменті, в кожному слові, в кожному русі, видно глибоку продуманість і довгу планову працю. Гра артистів робить сильне враження; в деяких моментах просто чарує глядача, переносить його в казку».
Стриманіше висловився критик та історик театру Дмитро Антонович: «…Представлення в цілому вийшло інтересне, моментами навіть захоплююче, але ні в якому разі не вдовольняюче, не викінчене… Дуже було би добре, якби “Молодий театр” не спинився в праці над цією п’єсою, а попрацював над нею далі, дещо удосконаливши, а дещо основно змінивши».
Сюжет п’єси оповідав трагічну історію кохання дружини графа Куно, хворої на сомнамбулізм Маруни/Йолі, та різьбяра Арно. Коли чоловік Йолі їде з замку, вона у стані сновиди приходить до костьолу, де Арно працює над створенням скульптури Мадонни. Ця зустріч надихає майстра на створення чудесної статуї Марії з рисами обличчя Йолі. Коли ж повертається чоловік дівчини, граф Куно, він через намовляння ключника звинувачує її у зраді й віддає на суд інквізиції. Арно теж вірить наклепам про лицемірство та розпусність Йолі, зрікається її і знищує свою статую. Пізніше, розкаюючись, він просить у коханої пробачення, але, відмовившись від Йолі й знищивши статую, духовно, а потім і фізично гине як людина і митець. «Єзуїти, — писала виконавиця ролі Йолі Поліна Самійленко, — завдали дошкульного удару по генію Арно, і митець розбив статую – чудо краси і мистецтва, створену у святому натхненні… Велич творця розбилась об бруд єзуїтів… Арно не величний митець, геній добра, краси, радості, а ремісник з хворою душею».
Центральні ролі у виставі зіграли Лесь Курбас (Арно) і Поліна Самійленко (Маруна/Йоля). Актриса згадувала як багато і ретельно режисер працював із нею над образом. Окрім репетицій, Курбас ходив із нею в бібліотеку, де вони разом розглядали малюнки Гойї й серію його офортів «Капричос». «Дивись і вирішуй, — казав Курбас, оглядаючись на свою Йолю. Що змушувало Гойя малювати оце чортовиння? Фаталізм чи геніальна сила художника-мислителя?» Критики оцінили результат спільної роботи. Федір Близнюк писав: «Продумано, задушевно, з непідробним захопленням змалювала вона прекрасний поетичний образ сомнамбули — Маруни». Рецензенти хвалили міцний акторський ансамбль, Леся Курбаса у ролі Арно, Олексія Ватулю в ролі Куно, Йону Шевченка в ролі інквізитора, Степана Бондарчука в ролі настоятеля, Гната Юру в ролі Валі й Марка Терещенка в ролі ключника.
Художником вистави був Михайло Бойчук, який продовжував безкорисливо, але натхненно співпрацювати з Молодим театром. Степан Бондарчук писав: «Застосовуючи павільйонний принцип, він підпорядкував зовнішній вигляд сцени завданням вияву найбільшої просторової виразності акторів. Дуже зручні й надійні декорації не сковували виконавців, надихали їх, допомагали глибше розкривати пластичність ролей. Вражали своєю красою, наприклад, і велике вікно та сходинки від нього, задраповані трояндами, лілеями тощо».
На тлі позитивних відгуків у пресі видається дивним, що Курбас сприйняв постановку як провал. Майже одразу після прем’єри він пише заяву з проханням звільнити його від обов’язків режисера. Далися взнаки фізична перевтома і психологічне виснаження. Проте колектив категорично відхиляє заяву й наполягає, щоб Курбас відпочив і з новими силами повернувся до активної роботи в театрі.
В одній з газет пролунав і голос із народу. Робітник Михайло, вражений виставою, емоційно писав: «І от я не в силі переказати тої великої радості, яка родиться в мені, коли я бачив вперше у Молодому театрі “Йолю”». Тепер я сміливо можу сказати, що […] «Молодий театр» є джерело, яке розбудить, розіб’є байдужість…».
