драма Івана Дніпровського на 3 дії (в 15 картинах)
Прем’єра 4 жовтня 1927 року
Постановка Януарія Бортника
Режлаборанти — В. Гайворонський, Андрій Макаренко
Художник — Валентин Шкляїв
Помічник режисера — Олександр Савицький
Дійові особи:
Зіновій, командир П’ятого радянського полку — Олександр Долінін
Артем Сатана, його брат — Митрофан Кононенко
Матрос — Данило Антонович
Таня — Ганна Бабіївна
Отаман петлюрівської дивізії — Лесь Сердюк
Нещадим, начальник штабу — Лесь Подорожній, Федір Радчук
Ярославна, начальник контррозвідки — Валентина Чистякова
Іва — Надія Титаренко, Антоніна Смерека, Клавдія Пилинська
Адам, льокай Іви — С. Ходкевич
Шахтар — Михайло Жаданівський
Гаврилко — Іван Гавришко
Гак — Василь Стеценко
Малеча — Григорій Козаченко
Олешко — Д. Шутенко
Хлопчик-повстанець — Ольга Пігулович
Сафі-хінець, вістовий Зіновія — Микола Назарачук
Жінка, перша повстанка — Станіславська
Жінка, друга повстанка — Лідія Криницька
Командарм — Андрій Бабенко
Ад’ютант командарма — Д. Шутенко
Комдив — Іван Гавришко
Вартовий — Дмитро Мілютенко
Пілот — Микола Іванів
Санітарка — Станіславська
Повстанець перший — І. Білашенко
Повстанець другий — Григорій Козаченко
Алмазов, начальник гарматного дивізіону петлюрівської армії — Сергій Ходкевич
Головань, полковник — Андрій Бабенко
Хорунжий — Кузьма Діхтяренко
Ад’ютант — Микола Іванів
Молот, ватажок загону — Борис Дробинський
Денісов, денікінський полковник — Дмитро Мілютенко
Гайдамака перший — Олександр Хвиля
Гайдамака другий — Іван Гавришко
Інспектор, представник уряду УНР — Микола Савченко
Машиністка — Ярослава Косаківна
Чорношличник — Іван Гавришко
Вартовий — Шутенко
Редька, інтендант — Михайло Жаданівський
Ад’ютант перший — Олександр Хвиля
Ад’ютант другий — Михайло Жаданівський
Ад’ютант третій — Іванів
Дід — Олександр Хвиля
Червоноармійці, чорношличники, селяни, гості на банкеті.
Дія «Яблуневого полону» розгортається під час громадянської війни 1918–1919 років. Двоє рідних братів-комуністів, командир полку Зіновій та комісар Артем, відступаючи після бою з денікінцями, потрапляють у стан війська УНР. Аби врятуватися, вони придумують видати полк за частину української армії. На тлі воєнних реалій розгортається кохання Зіновія та Іви, яка мешкає в поміщицькому маєтку, де квартирує полк. Там же з’являється контррозвідниця Ярослава, на очах у якої брати-комуністи стратили її чоловіка, начальника залізничної станції. Вона розшукує вбивць, аби помститися. За задумом Івана Дніпровського, конфлікт між почуттями та обов’язком мав привести до божевілля Зіновія, натомість театр запропонував (а драматург прийняв) інший фінал: Артем убиває Зіновія за зраду політичних інтересів. Літературознавиця Наталя Кузякіна вбачала подібність теми й конфлікту твору з п’єсою Костянтина Треньова «Любов Ярова», а літературознавиця Наталя Скорина пропонує пошук паралелей із драмою Миколи Куліша «Патетична соната».
«Яблуневий полон» на сцені «Березолю» з’явився у ювілейний рік жовтневої революції й був певним жестом ресантименту до подій громадянської війни, що заклали ціннісну платформу послідовників комуністичної партії. Режисер Януарій Бортник створив стилістично цілісну виставу, що спиралася на психологічну правду характерів і пропонувала складні моральні дилеми, не спрощені суто класовим підходом. На сцені сірі сукна, де контуром проступали елементи садиби, контрастували з артилерійською зброєю на авансцені. Війна формувала закони цієї реальності, перетворюючи мрії про затишне родинне щастя на недосяжну ілюзію. Критик Юрій Смолич хвалив передусім якісно нові підходи театру до роботи з драматургією. П’єса стала основою режисерської концепції, а драматург — повноправним творчим партнером театру. В рецензіях превалював аналіз продуманих акторських робіт, передусім Валентини Чистякової (Ярославна) й Надії Титаренко (Іва). Загалом критика схвально прийняла виставу, помітивши художню цілісність та індивідуальну майстерність її авторів.
