Огляд-ексцентріада в 9 показах
Сатира памфлет — Володимир Ярошенко
Словесне оформлення інтермедій — Євген Капля-Яворовський, Сергій Бондарчук
Композиція огляду — Януарій Бортник
Дата прем’єри: 19 березня 1926 року
Постановка — Януарій Бортник
Реж. лаборанти — Ганна Бегічева, Юхим Лішанський
Танки — Євген Вігільов
Художники — Валентин Шкляїв, Майя Симашкевич, Василь Крижанівський
Композитор — Семен Тартаковський
Помічник режисера — Олександр Савицький
Дійові особи:
Стрижак — Степан Шагайда, Кость Кошевський
Бухгалтер — Мар’ян Крушельницький
Довгаль — Лесь Сердюк, Федір Радчук
Машиністка Олька — Валентина Чистякова, Ганна Бабіївна
Шершепка — Федір Радчук, Петро Масоха
Поетеса — Антоніна Смерека
Селянин — Демид Бабенко
Робітник — Василь Стеценко
Секретар Нарсуду — Микола Савченко
Хазяїн пивної — Сергій Карпенко
Повії — Ірина Стешенко, Лідія Криницька
Безпритульні — Леся Даценко, Ольга Пігулович
Музики в пивній — Станіславська, Андрій Шутенко, Сергій Ходкевич
Агенти каррозшуку — Борис Балабан, Сергій Карпенко
Міліція — Митрофан Кононенко, Григорій Козаченко, Василь Стеценко
Танок смерті: Надія Титаренко, Борис Балабан, Петро Масоха
Аристократи, робітники, балагури, співучасники диспуту.
В постановці зайнята вся трупа.
Сюжет «Шпани» розгортається у приватній організації — Кустпромі (скорочення від «кустарні промисли / кустарна промисловість») у часи НЕПу. Очікування ревізії від Центркустпрому створює напругу, адже справи в організації велися недоброчесно. Окрім фінансових махінацій, надмірної бюрократії та кумівства, зображено ще й комічний любовний трикутник. Бухгалтер закоханий у машиністку Ольку, яка зраджує чоловікові з замзавом Кустпрому Стрижаком. Кустпромівці вирішують, що Олька має звабити бухгалтера, аби викрасти документи, що підтверджують розтрати замзава, і підставити під відповідальність завідувача, — але афера не спрацьовує й у фіналі всіх працівників заарештовують.
Головна сюжетна лінія переривається трьома інтермедіями, які розширюють коло «шпани» — пристосуванців, псевдоінтелігентів, моральних покручів, які, на думку авторів, заважають будувати соціалізм. Перша інтермедія «Диспут про шлюб, кохання та сім’ю» — продовження теми зради секретарки Ольки. Епізодичні герої (анархіст-індивідуаліст Кірпічіков, архієпископ Шароварніков, юнак Молокососенко), виголошуючи комічні монологи, розмірковують про недоліки цивільного шлюбу, системи аліментів і моногамії. Друга інтермедія «Революційно-фокстротна вистава» — пародія на виставу «Полум’ярі» Анатолія Луначарського, а в образі режисера Шпанського виведений Борис Глаголін. Третя інтермедія «Журфікс на міщанському запічку» висміює дозвілля в кафе-шантані з розмовами про «жахіття» українізації й нового пролетарського мистецтва, а завершується спіритичним сеансом, де викликають Шевченка і Леніна.
Дебютний спектакль Януарія Бортника, випускника режисерської лабораторії МОБу, апелював до жанру циркового мюзик-холу (ревю), популярного у Європі. Сцена була уподібнена до арени скейтинг-рингу (фанерне покриття з жовто-чорними квадратами на манер шахівниці), по якому на роликах роз’їжджали балагури. Вони ж представляли героїв, змінювали сценографію, коментували дію та брали участь в інтермедіях. Над сценою висів напис «Менажерія», себто цирковий звіринець. Героїв «Шпани» актори робили зооморфними масками: Стрижак був уподібнений до кабана, секретарка Олька — до мавпи, Бухгалтер — до борсука, Довгаль — до ведмедя. Сатиричне зображення негативних героїв у театрі 1920-х років часто базувалося саме на подібній морфології — в драматургії це зафіксовано в п’єсах «Отак загинув Гуска» М. Куліша, «Родина Пацюків» А. Гака, «Цвіркуни» Ю. Бедзика, «Павук у колгоспі» І. Кочерги та ін. Спектакль «Шпана» вимагав від акторів акробатичної та клоунської вправності, спонукав продовжувати тренажі й удосконалювати виконавську техніку театрального колективу.
Вистава була дуже популярною, а п’єсу О. Александров поставив у театрі ім. Т. Шевченка, однак спектакль не мав такого розголосу. Тогочасні критики зауважували передусім технологічну вправність театру, що працював із новим для себе типом видовища, однак художній рівень вистави оцінювали неоднозначно. Юрій Смолич зі сторінок «Нового мистецтва» нарікав на дискретність сюжету, заяложену ще газетними фейлетонами тему і переконував, що драматургічний матеріал несмішний, а інтермедії гальмують дію. Втім, П. Рулін і Х. Токар побачили у «Шпані» спробу молодого режисера створити сатиричну виставу і хвалили акторів, які продемонстрували високу майстерність сценічного перевтілення у гротескові образи.
