Сценарій (переробка) Володимира Ярошенка за п’єсою М. Кропивницького
Сцен-обробка Фавста Лопатинського
Прем’єра 8 листопада 1924 р.
Режисер — Фавст Лопатинський
Лаборант — Іван Крига
Художники — Валентин Шкляєв (Шкляїв), Майя Симашкевич, Вадим Меллер
Музика — Леонід Ентеліс
Танок — Олена Кривинська
Фізкульт — І. Ірок
Помреж — Олексадр Савицький
Кукса — Фавст Лопатинський, Йосип Гірняк, Мар’ян Крушельницький
Дранко — Степан Шагайда
Оришка — Зінаїда Пігулович, Ганна Бабіївна
Горпина — Марія Марич
Антон — Олександр Івашутич
Василь — Микита Ільченко, Митрофан Кононенко
Нечипір — Павло Долина, Андрій Шутенко
Писар — Сергій Карпенко
Уніформа:
Леся Даценко
Борис Дробинський
Петро Ковбасюк
Ганна Лор
Анатоль Магеровський
Петро Масоха
Теодора Миргород
Ольга Пігулович
Лесь Подорожний
Василь Стеценко
Семен Свашенко
Вистава «Пошились у дурні» за п’єсою Марка Кропивницького стала третьою режисерською роботою Фавста Лопатинського в Мистецькому Об’єднанні «Березіль». У цій виставі він продовжив свою «боротьбу з автором», скориставшись для постановки не оригінальним текстом, а переробкою Володимира Ярошенка.
Загалом усі сюжетні лінії було збережено, але репліки й діалоги героїв заіскрилися дотепами «на злобу дня». Дехто з критиків це вітав: «Розкидані по всій п’єсі політичні гостроти наповнені глибоким змістом та злободенністю. Вони так вдало підібрані, а головне вдало вставлені в старий текст, що не відчуваєш ніякої натягнутості від введення цього елементу в п’єсу». Інші ставили під сумнів літературний хист автора і були категорично проти подібних експериментів, називаючи переробку Ярошенка пародією на п’єсу Кропивницького: «І п’єсу перероблено недбало, і коли б оцінювати цю переробку, то на місце підсумка її вартості — треба поставити не більше нуля».
У інтерпретації Ярошенка, сюжетно близькій до оригіналу, головні герої (власник млина Кукса і власник кузні Дранко) стають куркулями. Численних дочок новоспечені куркулі мріють видати за достойних кандидатів, але зрештою віддають за своїх наймитів. Незважаючи на певні влучні і вдалі моменти переробки, більшість тогочасних критиків усе ж таки зауважили її певну штучність.
Режисерська робота Лопатинського серед мистецької аудиторії теж викликала полярні думки, гарячі суперечки й дискусії. Заперечувати оригінальність і яскравість вистави не було підстав, хоч на її адресу й лунали нищівні характеристики на зразок «безвартісна» чи «невдала».
«Опереті Марка Кропивницького, — писав актор і учасник вистави Йосип Гірняк, — режисер надав форму циркового видовища». Сцена нагадувала циркову арену з відповідним обладнанням. Глядачі бачили трапеції, турніки, страхувальну сітку та м’які матраци, а герої були подібні до артистів цирку. (Художниками вистави стали Валентин Шкляєв, Майя Симашкевич та Вадим Меллер.)
Головні герої вистави Кукса і Дранко були в одязі та гримі клоунів і по ходу дії виконували циркові й акробатичні трюки. Молоді пари закоханих (Василь із Горпиною та Антон із Оришкою) вели свої діалоги й співи, перелітаючи з однієї трапеції на іншу. За кумедними неймовірними трюками стояла велика праця акторів. Дехто під час репетицій отримував травми. Актор Олександр Сердюк згадував: «Учасники “Пошились у дурні” гойдалися на них [трапеціях], крутилися на турніках, стрибали через “кобили”, падали, вивихували собі ноги, скручували в’язи». Така вже була доля актору МОБу, який мав віртуозно володіти своїм тілом, голосом і духом. Курбас добре про це дбав, впроваджуючи в «Березолі» різноманітні заняття і лекції. Актриса Софія Федорцева писала: «“Березіль” — театр, що невпинно шукає нових засобів гри. Із цією метою актор проходить школу пластики, співу і навіть акробатики».
Вистава «Пошились у дурні», за спогадами акторів, давала їм багато свободи, але, звичайно, з дотриманням чіткого задуму режисера, ритму і доцільності експромтів. Актори могли дозволяти собі влучні словесні й фізичні імпровізації, про які не мусили попереджати партнерів заздалегідь. Усі з азартом ставилися до своєї роботи й наввипередки вигадували нові сюрпризи для колег. Йосип Гірняк згадував, що одного разу вирішив долучити до вистави свого песика Дюка, який настільки вдало впорався з роллю, що з успіхом грав її до кінця сезону.
Неординарно було вирішено музичну складову: режисер використав оригінальні пісні й музику Кропивницького, але з залученням несподіваних музичних інструментів. «З лівого боку арени примістилася група “циркових прислужників”, які одночасно творили обов’язкову циркову оркестру. Вони грали на гребнях, укарінах, примітивних дудочках і різних дитячих калаталах», — писав про це сам Гірняк.
Вистава запам’яталась міцним і яскравим акторським ансамблем. Особливо критики виділяли Степана Шагайду в ролі Дранка, Зінаїду Пігулович у ролі Оришки, Йосипа Гірняка і Мар’яна Крушельницького в ролі Кукси. Для Крушельницького роль Кукси стала дебютом у «Березолі» й новою яскравою сторінкою життя.
Задум Лопатинського на той час був дуже оригінальним і справляв враження на глядачів, які задоволено поринули в циркову стихію театральної вистави. Спектакль став касовим і успішним. Як зазначають сучасні театрознавці, ця робота стала важливим етапом органічної циркізації театру.
Вистава традиційно розділила думки критиків і прихильників МОБу. Частина рецензентів, митців і культурних діячів була в захваті, частина сприйняла спектакль неоднозначно і критично. Сам Лопатинський результатом був задоволений. «Навколо вистави, – писав він, – зав’язалася жорстока полеміка, з якої вона врешті-решт вийшла переможна, здобувши собі загальне признання».
