Автор Леонід Первомайський
Режисер — Кузьма Діхтяренко
Режлаборант — В. Воронов
Сценографія та костюми — Дмитро Власюк, Євген Товбін
Художник-лаборант — Микола Єршов
Музичне оформлення (підбір пісень) — Юлій Мейтус
Прем’єра — 7 квітня 1932 р.
Дієві особи та виконавці:
Арн Окс — Роман Черкашин
Еля — Данило Антонович
Нафтолі Л’хаїм — Митрофан Кононенко
Занвл — Євген Бондаренко
Квалвасер — Михайло Жаданівський
Нухім Цацкін — Іван Гавришко
Соня — Ганна Бабіївна, Антоніна Смерека
Сонін — Сергій Ходкевич
Шимон Гець — Микола Назарчук
Кушер — Дмитро Мілютенко
Нехамкес — Павловський
Йоселе Нехамкес — Олександр Францман
Ріва — Наталія Ужвій, Валентина Чистякова, Ганна Лор, Тамара Жевченко
Каргман — Гладков
Гарбер — Микола Савченко
Гарберова — О. Верещинська, Бранка
Перлер — Олександр Яйло, Сергій Зданівський
Ерна — Ярослава Косаківна, Юлія Фоміна
Брильянт — Ольховський
Добровицький — Кудлай
Фроїм Бомба — Фарфель
Жінка — Наталія Ващенко
Реб Нахман — А. Немзер
Кесель — Кліп
Рахліс — І. Костюченко
Марта — Ірина Стешенко, Євгенія Петрова
Сенька — Андрій Шутенко
Іван Байдебура — В. Сокіл, Дмитро Пономаренко
Байдебура — Олександр Романенко, Микола Пішванів
Байдебуриха — Наталія Пилипенко, Лідія Криницька
Степан Стьопочка — Михайло Верхацький
Корчма — Іван Мар’яненко, Ростислав Івицький
Хлопець — Степанова
Тетяна — Клавдія Пілінська, Софія Федорцева
Гарбузок — Андрій Макаренко
Кирило Кучер — Добрінський
Агроном — Кліпо
ЄВРЕЇ: Немзер, Рожинський, Рстак’ян, Дідков, І. Костюченко, Рогов, Цимбал, Васильєва, Донченко, Сидоренко, Балабан, Дмитро Пономаренко
СЕЛЯНИ: Ті ж самі
П’єсу Л. Первомайського було присвячено колгоспній тематиці, яку драматург змальовує на прикладі єврейської національної спільноти. Мешканці маленького єврейського містечка Ладеню наважуються на «ісход» із рідних місць, щоб заснувати колгосп на Херсонщині й зайнятися там хліборобством. Звісно, їхати захотіли не всі, а жителі Херсонщини поставилися до нових сусідів насторожено й навіть войовниче. Противники колгоспної ідеології з обох сторін об’єднуються й намагаються завадити новим колгоспникам, проте ця лінія драматургічно не особливо гостра, ба більше — сатирично-комедійна. Зрештою змовників розвінчано, між місцевими селянами (українцями та євреями) панує злагода, яка для більшої наочності закріплена шлюбом між українським хлопцем Іваном та єврейською дівчиною Ривою. Цей мотив, на думку Р. Черкашина, подавався «як відгомін проблеми соціального, національного та релігійного відчуження містечкової єврейської громади від українського селянства в гостро комедійному ключі». Комедійну особливість п’єси підкреслює і Н. Єрмакова: «Драматург (не без впливу Шолом-Алейхема) змалював своїх героїв із гумором, але дуже співчутливо, що позначилося на всіх сценічних подіях».
Саме поєднання сатиричного і ліричного начал режисер підкреслив у сценічному рішенні. Відверто сатиричного звучання набували образи Кушера (Дмитро Мілютенко), дочки куркуля Тетяни (Софія Федорцева), Степана Стьопочки (Михайло Верхацький). Гра Софії Федорцевої стала справжнім відкриттям: раніше вона виконувала ролі драматичні, а в цій виставі «у комедійному амплуа яскраво заблищала». Носіями ліричного мотиву були Іван (Сокіл, Пономаренко) та Рива (Наталія Ужвій). Роль старого мудрого єврея Еля, сторожа на кладовищі й батька Риви, втілював Данило Антонович. У цьому образі виходить на поверхню ще одна змістова лінія твору — філософська.
Багатолюдна п’єса (понад 40 дійових осіб) без чітко визначеного протагоніста й з елементами національного колориту спонукала режисера до чималої кількості масових сцен — чітко вибудованих і з виразним пластичним малюнком. Сценографічне рішення Дмитра Власюка та Євгена Товбіна (учнів Вадима Меллера) в окремих сценах нагадувало «Диктатуру» — диспропорціями, грою масштабів та асиметричними лініями. Художники створювали контраст двох світів. Простір єврейського незаможного містечка тисне на героїв — він ущільнений і затісний, там зіштовхуються й налазять одна на одну діряві й похилені, черепичні стріхи бідних будиночків. Світ безкрайнього херсонського степу — майже порожній, дія там відбувалася на скотистих асиметричних пандусах, а вдалині виднілися мініатюрні сільські будівлі, на тлі яких височіли фігури акторів.
Найбільш разючою сценою вистави, на думку Романа Черкашина, була сцена зливи, на яку так довго чекали колгоспники після тривалої засухи і спеки (до слова, вона найбільш атмосферна й майстерно вибудована). «Цю сцену, допомагаючи молодому режисерові, блискуче поставив сам Лесь Степанович». Але ні допомога майстра, ні талановиті досвідчені актори не сприяли успіхові вистави: її життя виявилося вкрай коротким.
