П’єса Миколи Куліша
Постановка Леся Курбаса
Сценографія Вадима Меллера
Режлаборанти — Борис Дробинський, О. Іщенко, А. Матулівна
Музичний супровід із творів Фредеріка Шопена
Прем’єра 24 вересня 1933 року
Дійові особи та виконавці:
Маклена Граса — Наталя Ужвій (репетирувала так само Тамара Жевченко)
Стефан Граса — Олександр Романенко
Зброжек — Йосип Гірняк, Данило Антонович
Пані Зброжекова — Клавдія Пілінська, Лідія Криницька
Анеля — Валентина Чистякова, Софія Федорцева
Падур — Мар’ян Крушельницький
Зарембський — Дмитро Мілютенко
Панок – Василь Стеценко, Іван Гавришко
Акробатка — Т. Карпова
Пани, жебраки – А. Немзер, Л. Ретак’ян, Сергій Зданівський, Мільчо
Творчий спротив Леся Курбаса, спрямований на тоталітаризм радянської доби, досяг апогею у виставі «Маклена Граса», останній спільній роботі з Миколою Кулішем та Вадимом Меллером. Прем’єра вистави відбулася 24 вересня 1933 року, а 5 жовтня Курбаса було усунуто з посади мистецького керівника театру, всі його спектаклі знято з репертуару.
Фабулу «Маклени Граси» Куліш запозичив із газетної замітки про польського маклера, охочого заробити на власній смерті під час економічної кризи. У сюжеті п’єси йдеться про життєві драми людей із різних соціальних верств: збанкрутілого фабриканта Зарембського, жебрака Падура, родини маклера Зброжека й зубожілого робітника Граси. Юна дівчина Маклена з класової ненависті згодна застрелити маклера Зброжека, який після втрати банківських заощаджень планує накласти на себе руки зарази вигідної страховки.
Курбас трактував п’єсу в трагедійному ключі. Знаки невідворотного нещастя та безвиході було втілено в образній лексиці постановки. Від багатьох деталей, що існували в п’єсі як символи надії, сподівань і оптимізму, він відмовився. Концепти «Маклени Граси» режисер вибудовував на ґрунті філософського осмислення проблематики твору й колізій свого часу. Суголосно з ним працював і художник Вадим Меллер, який зосередився на символічній ілюстрації місць дії (створення осінньої атмосфери за допомогою парасольок, імітації крапель дощу, використання темної обтяжливої палітри кольорів у одязі та оформленні кімнат).
Музичним супроводом вистави стали прелюди Фредеріка Шопена, які своїм ритмом передавали наростання напруги між дійовими особами. Саме музика гармонійно підкреслювала глибокі психологічні переживання та миттєві зміни настроїв персонажів (оптимізм і безвихідь у пана Зарембського, завищену самооцінку та комплекс меншовартості у Зброжека, дитячу наївність і жагу помсти в Маклени). Загалом виставу було побудовано за принципом контрастних коливань: від світлих до темних кольорів у сценографії, від романтично-елегійних мелодій до дражливих звуків окарини в музичному оформленні. Щемливою й динамічною була сцена осіннього вечора, коли Маклена виходить на вулицю продати себе. Звучать прелюди Шопена, періщить дощ, а перехожі рухаються під парасольками. Коли дощ ущухав і закривалися парасольки, перехожі байдуже й відсторонено розглядали Маклену. Вона ж мала надію, що нею зацікавляться. Коли дощ переходив у зливу, а музика лунала гучніше, перехожі раптово розкривали парасольки й стрімко віддалялися від Маклени та її марних сподівань.
Рушієм конфлікту був маклер Зброжек у виконанні Йосипа Гірняка. Трагічні передчуття прочитувалися як у надміру емоційній, виразній міміці актора, так і в його ламаній гнучкій пластиці. Ексцентричність Гірняка нагадувала сумне лицедійство Чарлі Чапліна. Засобами психологізму та гротеску актор створив образ маклера, який викликав у глядачів і співчуття, і осоругу. Партнерами Гірняка були Наталя Ужвій (Маклена) та Мар’ян Крушельницький (Падур). Дослідники зауважують, що Ужвій, яскрава гострохарактерна актриса, через віковий бар’єр не змогла вповні підкорити свою артистичну природу завданням режисера — зате Крушельницький створив високохудожній образ безпритульного музиканта Падура, який у собачій будці скидався на філософа Діогена. У долі Падура відбивалося трагічне становище польської інтелігенції, не підкореної диктаторському режимові. Соціальна маргінальність безхатька викликала безліч асоціацій і паралелей із мистецькою спільнотою радянської України. Творча інтелігенція у 1930-ті роки так само опинилася на узбіччі суспільного життя, потерпала від репресій та ідеологічного тиску. Саме тому сучасники доволі чітко прочитували мистецький бунт Леся Курбаса, прихований за проблемами й диктаторським режимом сусідньої держави. У долях персонажів «Маклени Граси» було віддзеркалено і несвободу особистості, й комплекси меншовартості, і страхи перед владою. Осмислення реалій п’єси і глибоке занурення у психологію головних героїв допомогли пророчо відтворити людську поведінку в умовах утвердження тоталітаризму. «Маклена Граса» стала фінальним акордом березільської симфонії Леся Курбаса, маніфестом образного перетворення дійсності.
