за п’єсою Леоніда Андрєєва
Переклад — Гнат Юра
Прем’єра — 8 грудня 1917 р.
Режисер — Гнат Юра
Художник — Анатоль Петрицький
Антін Керженцев, доктор медицини — Гнат Юра
Крафт, блідий юнак — Валерій Васильєв
Савьолов Олексій Костянтинович, відомий письменник — Лесь Курбас
Тетяна Миколаївна, його жінка — Віра Онацька
Маша, прислужниця в лікарні божевільних — Антоніна Смерека
Федорович, письменник — Йона Шевченко
Семьонов, психіатр-професор — Олексій Ватуля
Лікарі:
Іван Петрович — Марко Терещенко
Сергій Сергійович — Степан Бондарчук
Дар’я Василівна, економка у Керженцева — Ганна Прохоренко
Третій лікар в лікарні — І. Левченко
Прислужниці в лікарні:
Даша — Софія Мануйлович
Перша — Олімпія Добровольська
Друга — Поліна Самійленко
Саша, прислужниця Савьолових — І. Айстра
Василь, лакей у Керженцева — Ф. Чернуха
Прислужники в лікарні:
Перший — О. Козуб
Другий — К. Трембіта
Третій — В. Гаркуша
Виставу «Лікар Керженцев» за п’єсою Леоніда Андрєєва «Мысль» режисер Гнат Юра поставив на сцені Молодого театру в грудні 1917 року. Згодом він згадував, що поставив її у психологічному плані, не без впливів мхатівських зразків.
На той час МХАТ уже неодноразово звертався до творчості Леоніда Андрєєва, а вистава «Мысль» на сцені театру з’явилася в 1914 році. Володимир Немирович-Данченко, постановник, був прихильником творчості Андрєєва, але вистава успіху не мала. Театральні критики захоплено писали про гру Леонідовав ролі Керженцева, але саму п’єсу, її ідею та сюжет сприйняли прохолодно. У листі до драматурга Немирович-Данченко писав, що на цьому етапі акторам МХАТу важко осягнути новий для них матеріал, бо вони ще надто далекі від справжньої психології.
Вистава «Лікар Керженцев» не стала подією й у Молодому театрі. Гнат Юра був водночас перекладачем, режисером і виконавцем центральної ролі, проте матеріал йому не піддався. За сюжетом лікар Керженцев задумав убити свого товариша й прикинутись божевільним, щоб уникнути тюремного покарання. Реалізувавши свій задум, він потрапляє до психіатричної лікарні, де для судової експертизи пише пояснення, заглиблюється в спогади й запитує себе: «Хто я такий… божевільний, що удає нормального, чи нормальний, який удає божевільного?»
Дуже багато критики було спрямовано саме на сценічний матеріал. Твір Андрєєва деякі оглядачі скептично називали «нудотою», а постановку Юри — «катастрофою». Актор і режисер Василь Василько згадував, що Юра вважав себе прихильником творчого методу Московського художнього академічного театру, але п’єсу поставив не в стилі психологічного реалізму, а в традиційному побутовому плані. Дехто з критиків висловлювався різкіше, назвавши виставу «психологічно-символістичною мішаниною».
Актор Степан Бондарчук згадував, що в режисерському плані постановка була дуже слабкою — не було чіткого розуміння задуму вистави, її провідної ідеї. Втім, він хвалив майстерне й досконале перевтілення Юри в Керженцева. Свою роль Юра, за словами Бондарчука, «виконав у добротному емоційному напруженні, вправно розкриваючи всі хворобливі філософські міркування і почуття Керженцева». «Втім, — зазначає сучасна театрознавиця Наталя Єрмакова, — належність до іншого психофізичного типу, брак необхідного досвіду й звичка існувати на кону переважно в режимі побутового театру не дозволили йому зануритися в підсвідоме чи балансувати на межі підсвідомого та свідомого, чого, власне, вимагала роль Керженцева». Письменника Савьолова, якого вбивав Керженцев, грав Лесь Курбас.
На жаль, збереглося не так багато свідчень про цю виставу, але Степан Бондарчук згадував, що Юра поставив на сцені клітку з бутафорною мавпою, до якої звертав час від часу свої монологи. У п’єсі Андреєва в кабінеті лікаря Керженцева стояла клітка з індійським орангутангом Джайпуром, який повільно вмирав від туги.
За спогадами молодотеатрівців, вистава серед глядачів успіху не мала, а Юра зазнав творчої невдачі. «Проте, — пише Наталя Єрмакова, —Л. Курбас добре розумів: новачки потребують життєвого простору для самовияву, і на цьому шляху ніхто не застрахований від провалу. Тому, незважаючи на невдалу спробу Г. Юри, режисерські дебюти у Молодому театрі продовжували відбуватися».
Аналізуючи сценічну невдачу, Степан Бондарчук влучно сказав: «А для історії однаковою мірою важливо дослідити як спотикання через купини, так і вправність граціозного стрибка спортсмена з жердиною». Виставою «Лікар Керженцев» Молодий театр «спіткнувся», але попереду на нього чекали нові перемоги й висоти.
