Мелодрама на 4 дії за Віктором Гюго
Переклад — Максим Рильський
Прем’єра 19 березня 1927 року
Постановка режисера Бориса Тягна
Художник Валентин Шкляїв
Музика Пилипа Козицького
Реж. лаборант Володимир Скляренко
Диригент Богдан Крижанівський
Король Франциск — Федір Радчук
Трібуле, королівський блазень — Йосип Гірняк
Сен-Вальє — Дмитро Антонович
Де П’єн — Борис Балабан
Де Горд — Сергій Ходкевич
Пан де Косе — Сергій Карпенко
Маро, поет — Лесь Подорожній
Моншеню — Борис Дробинський
Пардальян — Семен Свашенко
Сальтобаділь — Степан Шагайда
Вандрагон — Микола Назарчук
Магелон — Лідія Криницька
Бланш, донька Трібуле — Леся Доценко
Перард — Наталія Пилипенко
Бані де Косе — Євгенія Петрова
Пані Куаслен — Селіма Лор
Пані Моншенрель — Ярослава Косаківна
Пані де Вандом — Ольга Пігулович
Пані Д’Альб — Клавдія Пілінська
Вояки — Митрофан Кононенко, Андрій Бабенко, Іван Гавришко, Василь Стеценко
Веде виставу Олександр Савицький
Машиніст сцени І. Чаплигін
Освітлення Ф. Позняков
Зав. костюмерною К. Коленко
Бутафор П. Крамич
Перукар А. Федотов
П’єсу Віктора Гюго (нині відомішу за оперою Джузеппе Верді «Ріголетто») Максим Рильський переклав на замовлення театру. В ній фігурують як історичні, так і вигадані персонажі. Дія розгортається при дворі французького короля Франциска І в першій половині XVI століття. Король, відомий своїми любовними пригодами та швидкими романами, змінює фавориток одну за одною, наражаючись на прокльони їхніх родичів. Блазень Трібуле, знаючи натуру свого володаря, ховає від світу єдину доньку-красуню Бланш. Дівчина ходить лише до церкви — але саме там зустрічає короля-ловеласа й закохується. Слуги короля обманом викрадають Бланш, хитрістю змушуючи Трібуле їм допомогти. Коли це з’ясовується, блазень вирішує помститися монарху і планує вбивство. Бланш дізнається про план, а заразом і про те, що найманий убивця планує обманути Трібуле, замість мертвого короля віддавши тіло першого зустрічного. Дівчина сама кидається на ніж. Трібуле отримує мішок із тілом, аби скинути його в ріку. Перед тим, як позбавитися страшного вантажу, блазень усе ж розв’язує мішок і бачить там свою доньку, яка перед смертю встигає пробачити батька.
Після «Жакерії» Проспера Меріме вистава «Король бавиться» стала ще одним зверненням березільського режисера Бориса Тягна до французької драматургії першої третини ХІХ століття. Режисер посилює трагізм ситуацій, що розкривають соціальну нерівність, і на контрасті з ними в гротесковій манері зображує монарший двір. Актор Йосип Гірняк розділив іпостасі образу Трібуле відповідно до цієї жанрової дихотомії — злий, хитромудрий, сардонічний блазень і втомлений, стурбований батько. За задумом режисера, Бланш зробили глухонімою, і це дозволило акторам максимально використати пластичні навики та створити виразні етюди. У рамках свого театрального експерименту березільці прагнули освоїти романтичну драматургію поза звичними штампами та прийомами, утверджуючи свої художні принципи. Критика зустріла прем’єру прихильно, віддаючи належне театрові, що змінив репертуарну стратегію після не прийнятого харківською публікою «Золотого черева» Ф. Кроммелінка. Критик Василь Хмурий у етюді про Йосипа Гірняка у збірці «В масках епохи» (1948) подає роль Трібуле через уявний внутрішній монолог актора, що може свідчити про детальну психологічну розробку образу та високий професійний рівень виконавця.
