за п’єсою Бернарда Шоу
Переклад — Гнат Юра
Прем’єра 19 листопада 1918 р.
Режисер — Гнат Юра
Художник — Анатоль Петрицький
Джемс Морелл, пастор — Лесь Курбас
Кандіда, його жінка — Софія Мануйлович
Берджес, батько Кандіди — Семен Семдор
Мерчбенкс, поет — Гнат Юра
Прозерпіна Гарнет, перепишчиця Морелла — Галина Ігрець
Олександр Мілль (Лексі), вікарій, помічник Морелла — Марко Терещенко
У 1918 році на сцені Молодого театру з’явилася інтелектуальна комедія Бернарда Шоу «Кандіда». Жанр п’єси про сімейні цінності сам автор визначив як містерію. Після успішних постановок на сценах нью-йоркського та англійського театрів п’єса стала настільки популярною, що виникло окреме поняття «кандідоманія».
У красиву, розумну, але одружену жінку Кандіду закохується молодий поет Мерчбенкс. Її чоловік, пастор Джемс Морелл, переконаний у своїй виключності й не вірить, що юнак може якось загрожувати міцній сім’ї, але під кінець п’єси усвідомлює, що вісімнадцятирічний поет став його серйозним суперником. Утім, Кандіда залишається зі своїм чоловіком — не тому, що (як уважає Морелл) потребує його підтримки й захисту, а тому, що підтримки й захисту потребує він сам. Бернард Шоу писав, що ця п’єса — «контрнаступ проти ібсенівського “Лялькового дому”, який показує, що в цьому типовому ляльковому будинку лялькою є чоловік».
Режисер вистави Гнат Юра згадував: «Тонку інтелектуальну комедію було розв’язано на сцені в психологічному плані, з дбайливою розробкою взаємин і духовного світу героїв — Кандіди (С. Мануйлович), Джемса Морелла (Л. Курбас), Берджеса (С. Семдор), Мерчбенкса (Г. Юра)».
У спектаклі «Кандіда» Гнат Юра продовжив свою співпрацю з художником Анатолем Петрицьким, із яким у Молодому театрі зробить майже всі свої постановки. Про роботу художника Юра писав: «Цікаве оформлення — лаконічний інтер’єр, за вікнами якого було видно вулицю, динамічно намальовані кеби, трамваї, — створив А. Петрицький».
Про «Кандіду» залишилося вкрай мало спогадів, але лаконічні відгуки театральних критиків таки дають про неї певне уявлення. Письменник і театрознавець Микола Вороний писав: «В «Кандіді» Б. Шоу дуже мало містерії, а більше шаблону, вся ж художня концепція англійського драматурга затерлась марними зусиллями неодповідних виконачів». Театрознавець Петро Рулін називав вистави Юри «Кандіда» і «Затоплений дзвін» старанними і вдалими — а на думку автора першого ґрунтовного дослідження про Молодий театр Юрія Блохина, вистава була поставлена «старанно, технічно, досконало» і була «витримана в стилі театру настроїв».
Однак постановка Гната Юри не призвела до спалаху «кандідоманії» й не стала помітним мистецьким явищем. Микола Вороний влучно зауважив, що новоствореному колективу бракувало знання режисерської й акторської техніки. «І коли, — писав він, — сей дефект у Курбаса значно загладжувався блисками фантазії, оригінальним концептом його природного таланту режисера, то не можна сказати сього про його артистів…». Розуміючи, що молодим акторам і режисерам треба постійно підвищувати свою майстерність, Курбас не припиняє студійної діяльності в Молодому театрі.
Аналізуючи роботу Гната Юри у виставі «Кандіда», сучасна театрознавиця Наталя Єрмакова зазначає: «Однак режисер не зміг звільнитися з полону звичної для нього стилістики традиційного побутового театру: брак чітко сформульованої естетичної позиції завадив йому енергійно рушити у бік програмного режисерського театру. Втім, об’єктивно ця постановка розсувала простір для нового досвіду національної сцени, хоча й не спричинила серйозного мистецького ефекту».
