вистава на 5 дій за романом Ептона Сінклера
Прем’єра 20 листопада 1923 року
Постановка та інсценізація — Лесь Курбас
Оформлення сцени і костюмів — Вадим Меллер
Композитор — Анатолій Буцький
Хореографія — Надія Шуварська
Режлаборант — Василь Василько
Танок — Олена Кривінська
Помреж — Олександр Савицький
Дійові особи:
Джіммі Гіґґінз — Амвросій Бучма і Йосип Гірняк
Лізі, його жінка — Ганна Бабіївна
Лесвільська група робітничої партії: Доктор Сервіс — Василь Василько, Доктор Нарвуд — Павло Кудрицький, Мабель Сміт — Рита Нещадименко, Біль Муррей — Степан Шагайда, Форстер — Лесь Сердюк, Шнейдер — Володимир Стукаченко, Станкевич — Павло Масоха, Джерітті — Митрофан Кононенко
Греніч, фабрикант — Сергій Каргальський
Поль — Іван Мар’яненко
Елен, його жінка — Олімпія Добровольська
Сержант поліції — Демид Бабенко
Поліцай 1-й — Анатоль Магеровський
Поліцай 2-й — Борис Дробинський
Сержант вербункової комісії — Федір Радчук
Концерт держав: Англія — Василь Василько і Павло Долина, Америка — Сергій Карпенко, Німеччина — Іван Мар’яненко, Франція — Любов Гаккебуш і Зінаїда Пігулович, Росія — Андрій Макаренко, Сербія — Бабенкова, Наталія Карпенко, Бельгія — Ірина Стешенко
Робітники: Джек — Григорій Дрозд, Том — Семен Свашенко
Сестра-жалібниця — Надія Титаренко, Князь — Андрій Шутенко, Граф — Олександр Івашутич, Біржовик — Григорій Дрозд, Калінкін, Більшовик — Хаткевич, Ганнет — Бабенко, Перкінс та Греді — Федір Радчук, Коннор — Василь Стеценко, Штрейкбрехери — Григорій Дрозд, Пилипенко
Робітники й робітниці
Прем’єра вистави «Джіммі Гіґґінс» за мотивами роману американського письменника Ептона Сінклера на сцені Мистецького Об’єднання «Березіль» відбулася 20 листопада 1923 року. У сюжеті роману розгортаються епічні картини Першої світової війни, геополітичні колізії та конфлікти між державами. У вирі цих подій проходить життя робітника Джіммі, родина якого опиняється без даху над головою й зазнає всіляких поневірянь. Цей герой стає центральною фігурою роману, уособленням мільйонів знедолених, людиною, яка здатна повести за собою маси й протистояти світовому капіталізму.
Концепти нової постановки Леся Курбаса, що продовжував започатковані у виставах «Рур» і «Газ» спроби відтворення масовості через синхронізацію всіх учасників, були принципово інакшими. Тут масовий образ, створений, знову ж таки, за допомогою окремих персонажів, мав передавати індивідуальні переживання головного героя Джіммі, а все його сценічне існування перебирала на себе масовка, персонажі, які, немов гвинтики, складали єдиний сценічний організм. Нововведенням Курбаса був спеціально відзнятий кінофільм, який підсилював соціальне звучання твору, показуючи жахіття війни. На екрані фрагменти з пораненими вояками, катакомбами та бенкетами контрастували з безтурботним життям вищого світу. До схожих експериментів тоді вдавалися й інші європейські театрали — приміром, німецький режисер Ервін Піскатор теж використовував кінохроніку в багатьох виставах.
Режисер Лесь Курбас і художник Вадим Меллер робили ставку на сценічні конструкції — різної висоти помости й геометричні планшети, де за сюжетом діяли групи акторів. Ідея була дуже своєчасна: роком раніше гімн конструктивізму проспівала Людмила Попова, створивши легендарну установку для Мейєрхольдового «Великодушного рогоносця». У МОБі на цих планшетах було досить виразно відтворено сцени Європейсько-американського концерту, який складався з монологів алегоричних постатей держав-учасниць Першої світової війни. Так, приміром, кожна з країн, тримаючи власний прапор, сигналізувала про поточні наміри. Актори-держави, одягнені у фраки й циліндри, сперечалися за колонії, сфери впливу та економічний статус. Утім, увага тогочасних глядачів (переважно пролетарів і військових) була переважно прикута до постаті головного героя.
Роль Джіммі по черзі грали Амвросій Бучма та Йосип Гірняк. У кожного з них був досвід війни, тому біль і страждання героя обидва актори передавали, глибоко занурившись у його внутрішній світ. Сінклерівський Джіммі цілком відповідав сформованому у свідомості глядачів стереотипові «маленької людини». Його соціальна маска фокусувала актуальні проблеми й суспільні катаклізми. Висока нота соціального трагізму та проблема класової нерівності були тут загострені до крайньої експресії. Емоційний вплив Бучми та Гірняка на глядача був подібний до впливу популярних тоді акторів-ексцентриків Чарлі Чапліна та Бастера Кітона. Створені цими акторами соціальні маски примушували світ плакати й сміятися від гострого ексцентричного лицедійства. Саме тому образ Джіммі був таким популярним і викликав щире співчуття й захоплення. Цікаві, соковиті образи створили й інші учасники вистави — зокрема критики виділяли Мар’яна Крушельницького та Степана Шагайду, які створили карикатури на лорда Георга V та демократа Вільсона.
Вистава Леся Курбаса демонструвала зразки нової сценічної лексики: використання елементів кіно й актуальні тенденції синтезу мистецтв. Березільці пропагували романтичні гасла пореволюційного покоління та оптимістичні настрої світового пролетаріату, а головний герой (звичайний робітник, здатний боротися за свої права) відповідав образові революційної «нової людини» першої чверті ХХ століття.
