Рев’ю на 2 розділи
Текст Ю. Вухналя й П. Петрова-Соколовського (на прем’єрі текст Костя Буревія)
Прем’єра 14 квітня 1931 року
Постановка Бориса Балабана та Володимира Скляренка
Оформлення сцени та костюмів Вадима Меллера
Музика Юлія Мейтуса
Танки Бориса Балабана і Ервіни Купферової
Режисер вистави — Борис Дробинський
Режлаборант — В. Воронов
Сцени: «Зміївська вулиця», «Сад культури й відпочинку», «Червоноармійський табор», «Гілка миру»,
«Динамо» та інші.
Дієві особи: Йосип Гірняк, Мар’ян Крушельницький, Борис Балабан, Л. Балабан, Євген Бондаренко, О.
Верещинська, Жаданівська, Тамара Жевченко, Ярослава Косаківна, Костюченко, Лідія Криницька, Кудлай,
Ганна Лор, Андрій Макаренко, Микола Назарчук, Павловський, Євгенія Петрова, Пономаренко, Клавдія
Пілінська, Федір Радчук, Олександр Романенко, Микола Савченко, Юлія Фоміна, Олександр Францман,
Олександр Хвиля, Ходкевич, Олександр Яйло.
Рев’ю «Чотири Чемберлени», що вийшло на березільській сцені 14 квітня 1931 року, органічно продовжило лінію вистави-ревю «Алло, на хвилі 477» (прем’єра 9 січня 1929 року). Постановники «Алло…», молоді режисери Борис Балабан, Кузьма Діхтяренко, Леонтій Дубовик та Володимир Скляренко, мали на меті створити різножанрове дійство з елементами буфонади, пантоміми й куплетів, щоб актуалізувати питання про створення в Україні театрів «легкого» жанру: сатири, оперети, естради. Тоді жанр ревю було вперше заявлено на березільській сцені, хоча його елементи вже простежувалися у спектаклі «Шпана» (1926). Загалом же апробація прийомів розважального жанру у практиці березільських митців була пов’язана з репертуарною політикою театру. Лесь Курбас прагнув утілити на сцені моделі сценічного видовища, актуальні для європейської сцени. Це стосується й жанру ревю. Як відомо, 1927 року Курбас побував у Німеччині й виклав свої враження у виступі «Про закордонне театральне життя». Окрім вистав Макса Рейнгардта, Ервіна Піскатора та інших, режисер побачив виступ театру «Паризьке ревю», що викликав у нього серйозне зацікавлення й бажання втілити щось подібне на власній сцені.
Згодом, на початку січня 1929 року, Лесь Курбас написав про очікувану прем’єру «Алло, на хвилі 477» у газеті «Вісті ВУЦВК»: «У ревю вперше заводиться українську форму частушок у вигляді коломийок з розрахунком, що вони стануть українською естрадною формою. У ревю заведено особливу форму конферансьє, де, відходячи від шаблону, театр виведе символістичні маски двох симпатичних бродячих студентів замість того обивателя, що його завжди виводили у конферансьє».
Тому в ревю «Чотири Чемберлени» харківський глядач удруге зустрівся з дуетом студентів-конферансьє Ляща та Свинки — спільною роботою режисерів Володимира Скляренка та Бориса Балабана. На відміну від «Алло, на хвилі 477», «Чотири Чемберлени» не зажили великого успіху — ймовірно, саме через це у пресі про нього трапляються лише поодинокі відгуки. Приміром, про акторські роботи в цій виставі писав Валеріан Ревуцький: «У виставі Гірняк з’являвся в чоловій (разом з М. Крушельницьким) ролі студента Ляща, відомого з попереднього ревю “Алло, на хвилі 477”. Цього разу він і його партнер Свинка були в фраках, коментуючи злободенні події в побуті, часом у формі пісень чи коломийок, на господарські теми (критика Укртютюнтресту або Кримтабактресту), літературні (критика неокласиків чи футуристів), а також гостро висміювали тогочасні міжнародні теми, пов’язані з іменем Чемберлена (йому Лящ і Свинка навіть складають листа, що був задуманий як пародія на відомий лист запорожців до турецького султана), Пуанкаре, Пілсудського та інших. Крім того, Лящ і Свинка відігравали ролі детективів, що полюють за чотирма Чемберленами і врешті викривають їх”.
Це ревю зазнало гострої упередженої критики від Дмитра Грудини, який стверджував, що Гірняк і Крушельницький стали заручниками неякісного літературного матеріалу: «П’єса “Чотири Чемберлени”, хоч і в зовсім одмінній формі, повторює ті ж самі ворожі нам концепції, свого часу виголошені і дбайливо оформлені в “Народному Малахії”. Тут маємо ті ж таки троцькістсько-опозиційні, завуальовані в похабщину й “дотепи”, “повторення задів” блаженної пам’яті ваплітянства, хвильовизму й малахіянства. Постава “Чотири Чемберлени” у “Березолі” — це чергова “хитрість”, тонко розрахована на найгірші смаки відсталого глядача, щоб “узяти” цього глядача будь-якою ціною. Уся ця п’єса “тримається” виключно на двох талановитих акторах, яких просто шкода». Вочевидь, Д. Грудина більше переймався питаннями ідеологічної спрямованості «Чотирьох Чемберленів», ніж аналізом творчої праці березільців. Зі спогадів Оксани Буревій-Яценко відомо, що в нього був ще один, особистий мотив лаяти виставу. Її батько, Кость Буревій, змалював критика одним із персонажів ревю, знавцем театру товаришем Свининою, який виголошував різні нісенітниці. Утім, хай які причини надихали критика на написання пасквілю, слід зазначити, що сатиричні куплети Ляща й Свинки, цитовані Грудиною в статті, були справді доволі незбалансовані й нелогічні.
Спогади про цю виставу найповніше викладені в листі дочки Костя Буревія. Оксана Буревій-Яценко зазначає, що ревю саме з текстом її батька пройшло більше 100 разів і користувалося популярністю. Під час гастролей вагон із реквізитом згорів, відновити його потім не було можливостей. Згодом, коли Буревія розстріляли, його прізвище з афіші прибрали й вистава йшла за текстами інших авторів у дусі ура-комунізму. Ймовірно, з цим і пов’язане зниження художньої вартості та подальша її критика в пресі. Втім, «Чотири Чемберлени» таки стали вагомою формотворчою ланкою в ланцюзі стилістичних здобутків березільської сцени.
