Художній ігровий фільм «Вендета»
(«Око за око»)
Комедія
З ч., 924 м, ВУФКУ (Одеса), 1925 р., коли вийшов на екран — невідомо.
Автори сценарію — Микола Борисов, Соломон Лазурін, Геогій Стабовий
Режисер — Лесь Курбас
Оператор — Борис Завелєв
Художник — Вадим Меллер
Асистент режисера — Олександр Перегуда
У ролях: Йосип Гірняк (Сільвестр Іжехерувимський, піп), А. Оленич-Алексеєва (попадя, його жінка), Степан Шагайда (Гордій Святоптицин, дяк), Наталя Пилипенко (дячиха Святоптицина), Амвросій Бучма (нічний сторож), Ганна Бабіївна (баба).
Успіху українського кіномистецтва 1920-х років передував прихід у кіноіндустрію могутніх свідомих особистостей, які серед першочергових завдань ставили собі завдання культурного відродження українського суспільства, запропонувавши шлях виходу українського мистецтва в річище європейського і світового театрального та кінематографічного мистецтва. В авангарді став режисер-новатор Лесь Курбас, який удруге прийшов працювати на одеську кінофабрику ВУФКУ в 1924 році. Прийшов творити українське кіно, коли вже «організований і випестаний ним театр “Березіль” твердо стояв на ногах», — писав його учень Олександр Перегуда у спогадах (рукопис зберігається у фондовій колекції МТМК України). Він повернувся в кіно, коли «перші роботи театру “Газ” Г. Кайзера, “Джіммі Гіґґінс” за Е. Сінклером у інсценізації Курбаса, “Макбет” В. Шекспіра, “Гайдамаки” за Т. Шевченком, “Машиноборці” Е. Толлера завоювали славу і авторитет, довівши свою незаперечну художню цінність. Постановки Курбаса в “Березолі” були справжнім святом для шанувальників театрального мистецтва. Вистави із захопленням сприймала вдячна глядацька публіка Києва протягом зимового сезону», а публіка Харкова і Полтави — на травневих і червневих гастролях 1924–го.
«Лише з 1924 року почався планомірний і тривкий розвиток українського кіно, — твердив Микола Бажан. — Реально відбудовувалися виробничі бази, зміцнювалися фінансові й матеріальні можливості, українське суспільство щільніше підходило до нового в його культурній традиції мистецтва кіно».
Актор «Березоля» Йосип Гірняк у своїх спогадах зазначив, що під час перебування 4-ї майстерні МОБу в Харкові “Комісаріат освіти і дирекція Одеської кінофабрики затратили чимало часу на те, щоб намовити Леся Курбаса зафільмувати кілька картин із своїми акторами. На думку ініціаторів, — продовжує Гірняк, — був уже найвищий час, щоб і ця установа почала «українізуватися». Після довгих роздумів Курбас вирішив включити і цю ділянку в русло мистецьких зацікавлень «Березоля», він зобов’язався поставити за чотири місяці три короткометражні фільми: «Вендета», «Макдональд» і «Арсенальці».
Йосип Гірняк свідчив, що в харківському комісаріаті освіти ще до запрошення Курбаса в кіно «виникла думка створити збірку короткометражних фільмів під спільною назвою “Маховик”» — своєрідний соціалістичний агітаційний кіножурнал.
«Першою ластівкою був сценарій комедії “Вендета” (“Око за око”), про сварку і непримирену ворожнечу попа і дяка. Причиною ворожнечі була черешня — яка прикрашала спільну їх межу. Вважалося, — конкретизував Перегуда, — шо коли сваряться дяк і піп, то фільм має бути — антирелігійний…»
«Тогочасний директор Одеської кінофабрики М. Капчинський настійно рекомендував його Курбасу, бо інших сценаріїв не було. Директора думка була проста: фільм провалиться — біда буде невелика, ризик невеличкий — бо кошторис мізерний… А про творчі плани, інтереси глядача, тоді ще мало хто думав. Лесь Курбас погодився ставити цей сценарій — не сидіти ж без діла», — зазначав Перегуда.
Співсценаристами «Вендети» виступили Микола Борисов, Соломон Лазурін і Георгій Стабовий, художником — Володимир Мюллер, оператором — Борис Завелєв.
До роботи над фільмом Курбас залучив акторів-учнів мистецького обєднання «Березіль», переважно з галичан: Йосип Гірняк зіграв попа Сільвестра Іжехерувимського, Степан Шагайда — дяка Гордія Святоптицина, Наталя Пилипенко — дячиху, Амвросій Бучма — нічного сторожа, Ганна Бабіївна — бабу, А. Оленич–Алексеєва — попадю. Знімати «Вендету» почали в червні 1924 року у Вінниці, «де на той час зібрався весь творчий склад Одеської кінофабрики ВУФКУ: монументальна двосерійна “Украазія”, яку знімав П. Чардинін, — згадував О. Перегуда, — пригодницький “Лісовий звір” і наша мізерна “Вендета”. Борис Завелєв знімав Чардиніну “Украазію” і між ділом нашу “Вендету”». До того ж «забули дати грошей на утримання і видатки. Слізні телеграми на адресу директора залишалися без відповіді. Якось животіли… І нарешті депеша з Одеси від директора! “Грошей нема — а ви тримайтеся! Капчинський”. Депеша викликала у березільців вибух… сміху!» Актори не втрачали почуття гумору навіть за найскладніших умов.
На той час Лесь Курбас був уже визнаним авторитетом у мистецьких колах. Олександр Перегуда зауважив, що Курбас не мав звички ділитися своїми планами — носив усе в собі. «Привітний зовні, чарівний до безмежності, він мав ніби магічну владу над людьми, особливо над тим, з ким він зустрічався по роботі. Заперечувати, висувати свої пропозиції не наважилися б навіть актори старшого віку, авторитетні та шановані». З іншого боку, «як важко йому було, який непомірний тягар взяв він на свої плечі… Були запізнення, відміни зйомок, вагання», адже належало «зняти фільм за сценарієм — відверто банальний, де хоч би в одному кадрі блиснула б оригінальна думка, гостра ситуація, несподіваний поворот сюжету, незвична поведінка персонажів. Сумнівною була і її антирелігійність, суспільне значення не сягало за межі “естрадного гострослів’я”, до того ж сам сюжет і середовище були відверто нудні — не смішна комедія», — підсумовує Перегуда.
З «Анотованого каталогу радянських художніх фільмів Всесоюзного державного фонду кінофільмів» (1961) дізнаємося, що події в фільмі розгорталися на початку 1920-х років. У селі Валєже на межі ділянок попа і дяка, які дісталися їм після поділу церковної землі, росла невеличка черешня. За два роки дерево вкрилось рясними соковитими ягодами. Отець Сільвестр доводив, що відповідно до його янгольського чину й пастирського старшинства весь урожай належить саме йому. Дяк Гордій наполягав на рівноправному поділі. Коли черешня давала плоди, виникали сварки й навіть бої, куди, крім попа і дяка, встрявали матушка, дячиха і їхні численні нащадки. Комічні ситуації нагадували «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя–Левицького, де персонажі сварилися й билися за грушу.
Сюжет був дещо ідеологізований: керівництво Одеської студії вирішило внести свою лепту в тогочасну антирелігійну пропаганду. За словами Йосипа Гірняка, «дирекція ВУФКУ підсунула Курбасу для дебюту банальний фільм, який він невідомо чому погодився зняти». Звісно, режисерові не запропонували поставити наприклад, «Джіммі Гіґґінза» за Елтоном Сінклером чи перенести на екран іншу авангардну постановку «Березоля». Йому «треба було знайти бодай щось, щоб вивести “Вендету” з присмерку інших фільмів, — зазначає Перегуда, — і Курбас знайшов! Він визначив кінематографічний вираз соціальної генези середовища “ім’я по батькові” героїв. Знайшов те, що обумовлювало їх духовний світ… Комедія набирала нового змісту та значення. Режисерська оригінальна думка надавала життєдайного сенсу безплідного літературному матеріалу і рятувало безнадійну провалену річ». Вносячи свої корективи в сюжетну канву стрічки, Лесь Курбас підтвердив своє відповідальне ставлення до кіномистецтва, серйозність і пошану до українського кіно-продукту в новітню епоху вітчизняного німого кіно.
За задумом режисера, у початковому кадрі фільму «епічно сидить на сідалі коронована квочка, як і належить кожній коронованій особі, — розповідає асистент Перегуда, — так нерухомо сидить вона, бо виконує свою життєву функцію — висиджує курчатка. Її не здивувало, не порушило її спокою навіть і те, що двоє яєчок викотилися з під неї і покотилися… Природний процес! Покотилися вони аж до власного заперечення, коли яйця перетворюються на шкарлупу, бо з них прокльовуються курчатка. Проклюнулися і зараз… ПІП і ДЯК!» Україномовні субтитри пояснюють, що від такої квочки вивелися такі курчатка.
Чи не в перше в історії українського художнього ігрового кіно Лесь Курбас застосував прийом об’ємної мультиплікації — й відразу визначив кут зору, під яким мала розвиватися подальша сюжетна лінія фільму, надав картині відповідного ідейно-філософського спрямування. «Вдалий експеримент режисера жанрово перетворив беззубу побутову комедію-нісенітницю в гостру сатиру». Слід зазначити, що оператор фільму Б. Завелєв ставився до Курбасового композиційного новаторства двояко — інколи дорікав за нешанобливе ставлення до знімального кіноапарата, але врешті поступався своїми принципами й знімав так, як вимагав непередбачуваний режисер.
Курбас із першого знімального дня дуже вміло і впевнено розпоряджався кінозасобами. Асистент режисера підмітив іще одну особливість митця на знімальному майданчику: «Працювати з Л. Курбасом завжди було радісно й приємно, хоч іноді й важко, особливо мені, його асистентові. Лесь Курбас не накреслював плану роботи на наступний день. Завжди все мало бути напоготові: актори, реквізит, костюми, всілякі пристосування, від декорацій та освітлення до… щіток для чищення взуття і одягу».
Йосип Гірняк розповідав, як кінорежисер сам ставив кадри й творив на знімальному майданчику: «І ось у час роботи ми приглядалися, як він напружено примірявся до терену, час від часу заглядаючи через об’єктив камери на намічений кадр, поки не блиснула оригінальна думка, гостра ситуація, несподіваний зворот сюжету, нетрафаретна гра персонажів. Треба було творити якісь яскраві комедійні ситуації, щоб оправдати потребу такого фільму. І він їх знаходив, так би мовити, на ходу. Увесь час пробував, експериментував, перевіряв наслідки тих шукань і дієвість своїх задумів на нас, на всіх співробітниках знімальної групи і на собі самому. Він був дуже вимогливим до нас, а до самого себе в першу чергу».
Олександр Перегуда описує колоритний робочий момент під час зйомок бійки попа з дяком за черешню. «Піп (Й. Гірняк) — щупленький, миршавий, але в’юнкий і дошкульний. Дяк (С. Шагайда) — флегматичний, зарослий буйним волоссям аж до брів гігант. Піп, звичайно, з хрестом на грудях. Цей хрест спричинився до найтяжчих випробувань для всіх, адже під час бійки заплуталися обидва в ланцюжку від хреста. Курбасові спало на думку використати цей момент:
— Заплуталися в хресті? Знаменито! А спробуйте почастувати Стьопу хрестом.
Гірняк легенько вдарив Шагайду.
— Юзя, не маркуйте, а вдарте його зі злістю… Почали!
Шагайда з острахом мружить очі. Гірняк зловісно готує удар. Наказ режисера — нічого не вдієш. Скрекоче апарат. Завелєв, захоплений динамікою дії, знімає трагікомічний епізод.
— Удар!
Задоволений, як дитина, Курбас щасливо регоче.
— Лесю Степановичу, — втрутився його асистент, який водночас був відповідальним за безпеку, — Юзко розсадить лоба Степанові. Чим пожертвуємо — фільмом чи лобом?
— Чому? — здивовано питається Курбас, підходить, бере хрест і раптом б’є себе по лобі. Скривився. Тре лоба… — Так… Жаль… Такий хороший кадр. Треба було на страховку ще хоч один дубль».
Йосип Гірняк із великим гумором згадує ще один цікавий гротескний епізод літньої зйомки у Вінниці, біля сажалки (копанки). «Погода зіпсувалася: похолодало, сонце заволокли хмари, а треба було грати у воді. За сценарієм Дяк-Шагайда закрався в попівський город, нарізав кільканадцять качанів молодої капусти і кинув їх у сажалку. Піп, оглядаючи таку шкоду в своєму городі, помітив, що його капуста плаває поміж ряскою і лататтям у ставку. Недовго думаючи, він скидає з себе одяг і скаче у ставок виловлювати голівки капусти. Повикидавши їх на берег, він, прикриваючи одною капустиною своє грішне тіло, ввесь у рясці вилазить на берег. Тут попа обдає прохолодним вітром. Він цокоче зубами від холоду. Асистент і костюмер висушують його рушниками. Надбігає Курбас, примовляючи: — Ай-яй-яй… Дуже змерзли? Що робити, що робити? Вже витерли його? Ану, Юза, давайте ще раз! — Та тут треба було ще почекати, поки обслуговуючий персонал знову понакидав свіжу капусту у сажалку. І так повторювалося ще чотири рази для знімання дублів. Курбас кожного разу бідкався, що я неодмінно простуджуся, захворію від цього клятого холоду. Мене знову висушували, і він знову командував:
— Ну, давайте ще разок!
А з берега доносились його директиви:
— Поверніть направо, там ще залишилися три голівки, підберіть їх.
Та на цьому ще не було кінця. По берегу ще треба було голому, змерзлому, прикриваючись капустиною, шукати свого одягу, який за час плавання капосні сусідські хлопці сховали».
Так весело і дружно створювалася гротескна комедія «Вендета».
Повернувшись із Вінниці до Одеси, всі були приємно здивовані з того, що знімальну групу зустріли вельми привітно. Коли Йосип Гірняк ішов із Степаном Шагайдою по студії, співробітники їх упізнавали й вітались усміхаючись — а керівництво студії, подивившись кадри, зняті на натурі у Вінниці, взагалі змінило своє ставлення до «пришельця» Леся Курбаса.
Борис Завелєв, досвідчений і знаний російський оператор, із яким Курбас знімав «Вендету», не раз схвально висловлювався про його роботу в кіно. Завелєв був визнаним авторитетом і майстром операторського мистецтва класичного плану, адже мав за плечами кілька десятків знятих фільмів і роки творчої роботи зі знаними тогочасними російськими режисерами, зокрема з Євгеном Бауером. О. Перегуда згадував, як «Б. Завелєв в моменти щирого захоплення» творчою роботою Л. Курбаса «ділився своїми почуттями з ним, незмінно повторюючи: “Це ж справжній Бауер!” На що Лесь Степанович відповідав: “Не Бауер, а Курбас!”».
1927 року оператор Борис Завелєв допоможе молодому режисеру–новатору Олександрові Довженку створити перший український авангардний кіноепос «Звенигора» у творчій співпраці з професором Василем Кричевським.
На кінофабриці Курбас проявив своє розуміння кінематографу і його ідейно–творчих спроможностей. Він довів, що впевнено володіє основними засобами виразності й творчої специфіки кіно та розуміє його естетико-художні можливості. Курбасові «учні — актори “Березоля” — працювали на знімальному майданчику до самозабуття, адже “Березіль” був всеосяжною школою театрального мистецтва» – свідчив Олександр Перегуда.
Картина увійшла до першого номеру кіножурналу ВУФКУ «Маховик».
(Фільм не зберігся).
