Художній ігровий фільм «Шведський сірник»
(«Дворянське багно»)
Екранізація однойменного оповідання А. П. Чехова
4 частини, 1000 м, ВУФКУ (Одеса), 1922 р.
Вийшов на екран 31.03.1926 р. (Москва, перемонтований варіант).
Автори сценарію — Микола Салтиков, Борис Лоренцо
Режисер — Лесь Курбас
Оператор — Євген Славінський
Художник — Іван Суворов
У ролях: Костянтин Гарін (Марк Іванович Кляузов, корнет), Баянов (становий), А. Єгорова (жінка станового), Г. Славатінська (Марія, сестра Кляузової), І. Висоцький (Чубіков, слідчий), Аркадій Мальський (Микола), Д. Гольдфаден (Песков, управитель Кляузова), Короленко (покоївка)
Дебютом Леся Курбаса в кіно став «Шведський сірник» за однойменним оповіданням А. П. Чехова. Співсценаристами фільму були Микола Салтиков і Борис Лоренцо. Деякі дослідники Курбасової творчої біографії ставлять цей маловідомий факт під сумнів — натомість у академічному московському виданні «Анотований каталог радянських художніх фільмів Всесоюзного державного фонду кінофільмів» (1961), знаходимо інформацію, що підтверджує першу Курбасову кінематографічну роботу, випущену 1922 року.
У детективній комедії «Шведський сірник» ідеться про зникнення корнета — поміщика Кляузова у відставці. Надзвичайна подія змусила піднятися на ноги всю міську владу. «Підозрюючи вбивство» корнета, місцева влада почала розслідування. Невдовзі з’ясувалося, що Кляузов живий. Його знаходять у коханої — дружини станового пристава, яка «вкрала» Кляузова й приховувала у своїй лазні.
«Шведський сірник» Леся Курбаса — перший художній фільм, випущений ВУФКУ. Він вийшов на екран 1922 року. З нез’ясованих причин цю українську стрічку перемонтували в Москві. «Відповідно до матеріалів Головреперткому, фільм “Шведський сірник”, перемонтований у 1926 р., був дозволений для безкоштовного демонстрування в червоноармійських частинах під назвою “Дворянське багно”. Метраж фільму скоротився до 480 м. Фільм не зберігся».
«Не зберігся, чи не зберегли!» — риторично питав режисер-новатор Іван Кавалерідзе.
З публіцистичного джерела «Тернистий шлях до істини» (1978) підготовленого Н. Капельгородською і опублікованого у виданні «Советский экран» (1988), стало відомо, що Валентина Чистякова (дружина Леся Курбаса) розповіла Івану Кавалерідзе про те, що серед пред’явлених її чоловікові обвинувачень після арешту (25.12.1933) фігурував і його фільм «Шведський сірник» — мовляв, «чому висміюються саме російські поміщики? Твір Чехова ніхто, звісно, до уваги не брав».
Припускаємо, що відверта розмова відбулася 1934-1935 року, коли Валентина Чистякова вдруге прийшла в кінематограф за наполяганням режисера-новатора Івана Кавалерідзе — аби зіграти Дуньку в картині «Прометей» за Тарасом Шевченком, знятій на Українфільмі (Київ, Одеса (1935)). Життєва ситуація у подружжя була тоді особливо драматичною: Курбаса вже арештували. Микола Бажан засвідчив, що на початку 1920-х Всеукраїнський фотокінокомітет «спромігся на кілька дрібних знімків хроніки, на фільм “Дворянське багно” (за Чеховим) та ін. (стаття «Кіно до десятого жовтня», 1927).
Визначальною для формування поетики і стилістики в українському тогочасному кіно була традиція народної культури, глибинних шарів фольклору, в тому числі міфології, яка концентрувала в собі глибоку філософію та відображала універсальний та цілісний погляд на світ.
Режисеру, зосередженому тоді на естетичних пошуках, належало створити принципово нову образну кіномову, близьку й зрозумілу масам, апелюючи до низьких жанрів і сміхової народної культури, загострити ці особливості, виявити їхню культурну генетику і збагатити досвідом світового кіномистецтва. Українське підрадянське кіно 1920-х позначене сліпучим спалахом авторської естетики та художньої своєрідності Л. Курбаса.