П’єса на 4 дії Миколи Куліша
Прем’єра 17 жовтня 1925 року
Постановка — Павло Береза-Кудрицький, лаборант Хаїм Шмаїн
Оформлення сцени і костюмів — Майя (Міліца) Симашкевич
Тональне оформлення ролей — Іван Кунін
Кошарний — Лесь Сердюк
Секлета — Євгенія Петрова
Тодоська — Леся Даценко
Максим — Митрофан Кононенко
Кощавка — Йосип Гірняк
Церковний староста — Демид Бабенко
Куркуль Чухало — Крушельницький
Марія — Лідія Бабенко-Криницька
Бандит Рогачка — Федір Радчук
Лавро — Вишняк
Голова комуни — Степан Шагайда
Лука, делегат комуни — Амвросій Бучма
Химка — Валентина Чистякова, Любов Гаккебуш
Микишка — Борис Балабан
Яшка — Петро Масоха
Мотренька — Рита Нещадименко
Пестина — Пігулович
Гараська — Андрій Шутенко
Баба Лукія — Антоніна Смерека, Ганна Бабіївна
Дід Кас’ян — Сергій Ходкевич
Циган — Василь Стеценко
Піп — Микола Савченко
Макар — Лесь Подорожний
Селяни та ін.
Зі сцени МОБу та держтеатру «Березіль» тема села й класового протистояння лунала суголосно багатьом творам драматургії 1920-1930-х років. Вершинним здобутком цієї сценічної симфонії, безперечно, стала Курбасова постановка «Диктатури» (1930) — але ще восени 1925 року молодий режлабівець Павло Береза-Кудрицький оспівав образи заможних хліборобів у виставі «Комуна в степах» за п’єсою Миколи Куліша. У п’єсі йшлося про створення комуни зі спільним господарством і про боротьбу куркулів із незаможниками за млин та інші господарські об’єкти. У фіналі куркулі зазнали поразки, затвердженої міським документом про передачу млина в оренду комуні.
Перша редакція п’єси з’явилася 1925 року, проте до друку автор її не віддав, вважаючи твір недосконалим. Утім, успіх його першої п’єси про село («97») сприяв тому, що й «Комуну…» взяли до роботи одразу кілька театрів. Уперше її поставили в київському театрі імені Івана Франка, проте Гнат Юра за зінтерпретував власну композицію за її мотивами.
З досліджень Наталі Кузякіної відомо, що в МОБівській постановці Берези-Кудрицького колективний образ селян складався з розмаїтих індивідуальностей. Характери персонажів було відтворено за допомогою традиційних акторських засобів побутового театру. Вистава викликала полеміку в пресі (П. Рулін, Х. Токар та ін.): критики здебільшого ставили на карб режисерові «бідність форми» та борсання між реалістичними й метафоричними засобами художньої виразності, але були солідарні щодо високої оцінки акторських робіт. З цього приводу дописувач під псевдонімом Бис висловився так: «В п’єсі є живі типи, живі люди, яких узагалі в театрі давно не було. І для тих живих людей знайшлися живі актори. Особливо це відноситься до Гірняка-Кощавки, Бучми-Луки, Крушельницького-Чухала та ін. Це завоювання “Березоля” — його акторська перемога — багато разів важливіша від його режисерських досягнень».
1930 року у вже згаданій виставі «Диктатура» легендарний патетичний образ куркуля Чирви-Козиря, створений актором Гірняком, сублімував увесь біль тогочасного розкуркулення — втім, шлях до Чирви-Козиря, зрозуміла річ, лежав саме через створення образу заможного селянина Кощавки у виставі «Комуна в степах». Занурення багатьох березільських акторів у психологію заможного селянина та дослідження життєвих проблем цього прошарку населення дозволило їм згодом створити багатогранні, нешаблонні образи не лише в «Диктатурі», а й у виставах «97» (реж. Л. Дубовик) 1930 року та «Хазяїн» (реж. В. Скляренко) 1932 року.
